Найкращий варіант для Пекіна, щоб закінчити війну – забрати Путіна до Китаю

В травні Путін планує відвідати Китайську Народну Республіку. Російському диктатору критично потрібна нова допомога від Пекіну. Адже зростаюча економічна та дипломатична ізоляція Росії через її війну з Україною, зробила її залежною від Китаю. Її колишнього суперника за лідерство в комуністичному блоці під час холодної війни, а тепер політичного патрона Російської Федерації.

Москва подає цей майбутній візит, як стратегічний крок, що сигналізує про зміну глобальних альянсів, де вісь Китай-Росія розглядається, як протидія альянсу Сполучені Штати-Європа. А оскільки КНР готується воювати з Тайванем, то наслідки війни Росії в Україні там розглядають у світлі можливостей підкорити силою Китайську Республіку (Тайвань).

Випрошуючи більше зброї в Китаю, Північної Кореї та Ірану, агресор Путін виступає в ролі мілітариста-жебрака, який не здатен відмовитися від своєї агресії, проте одночасно не має змоги її самостійно продовжувати. Нова вісь зла об’єднує свої зусилля, і для Китаю важливо, щоб його васал Путін діяв в руслі визначених для Росії рамок геополітичної поведінки.

Маніакальна одержимість Путіна знищенням державності України, вже призвела до приєднання нових держав, Швеції та Фінляндії, до блоку НАТО. Але прагнучи завоювати чужі землі, в Кремлі продовжують закривати очі, що Російська Федерація має сьогодні серйозну проблему демографічного дефіциту. Як і на те, що на новій китайській мапі 2023 року, численні російські землі показані в складі Китайської Народної Республіки. Та Росія не порушує мовчання щодо цієї карти Китаю, де зафіксовані претензії на її території.

Аналізуючи війну Росії в Україні, часто залишають поза увагою китайський фактор у цій війні. Як і те, що двічі після завершення Олімпіад, у 2014 і 2022 роках, лідер Китаю Сі Цзіньпін давав добро на вторгнення Російської Федерації в Україну. І якби Китайська Народна Республіка не допомагала Росії, то був би шанс, що російсько-українська війна вже до кінця 2024 року могла б завершитися поразкою Москви та виведенням її військ з усіх українських територій. Проте позиція Пекіну щодо України стабільно залишається проросійською, а сам Сі Цзіньпін й досі переконаний, що Російська Федерація має перемогти.

Як відомо, Путін дуже боїться повторити долю Муаммара Каддафі. І вже зараз очевидно, що він чіплятиметься за свою владу до останнього, думаючи, що цим він відтягує участь лівійського диктатора. Свого часу Каддафі не скористався пропозиціями кількох арабських країн надати йому політичний притулок. Це закінчилося для нього трагічним чином.

Зараз, за багатьма показниками подій в Кремлі та навколо нього, стає очевидним, що російський диктатор починає втрачати контроль над країною, владу в якій він узурпував вже більш як 25 років тому. Так коли генерали, поки що, лояльні до Путіна, то не можна виключати того, що молоді полковники не захочуть розділити з ним наслідки поразки у цій війні, і нарешті наважаться діяти на випередження.

Адже для більшості російських еліт Путін давно вже перестав бути символом стабільності та гарантування для них матеріального добробуту. Тепер він перетворився на проблему для політичного істеблішменту, військових та представників силових структур. Адже за всі скоєні злочини терористичних військ Росії в Україні доведеться відповідати. І лише ті, хто у той, чи інший спосіб зможуть усунути деспота від влади, матимуть шанс отримати індульгенції. Проте за це право доведеться ще поборотися.

Поведінка Путіна в останній час вказує на те, що він інтуїтивно розуміє, яка небезпека нависла над ним. Адже замість продовження свого правління в Російській Федерації, він може неочікувано отримати швидке прискорення подій. Коли представники його найближчого оточення, так званого внутрішнього кола, остаточно вирішать, що своя сорочка їм ближче до тіла, і тому його перебування на найвищій посаді в Росії, становить для них велику небезпеку.

У такому разі, тут проглядається розвиток подій дуже схожий на варіант з Ніколає Чаушеску. Коли побачивши, що румунське суспільство вибухнуло протестами, подільники тирана вирішили погасити народне повстання ліквідувавши Ніколає і Єлєну Чаушеску. Очевидно, що такий варіант подій не влаштовує узурпатора, і навряд чи він готовий пройти його до кінця.

Щоб там не віщали з путінських телеекранів російські пропагандисти, головні кремлівські очільники вже починають розуміти, що наближається початок агонії режиму, і відвернути його вони вже не в змозі. Але щоб максимально відтягнути момент відповідальності за усі свої скоєні злочини, вони продовжуватимуть свою програшну криваву гру, сподіваючись, як колись їхній кумир Гітлер, на якесь чудо. Та ніякого такого чуда для них не передбачається і не буде.

За такої критичної для Росії ситуації, коли вона все ближче наближається до колапсу, Сі Цзіньпін, якщо хоче відвернути остаточний крах Путіна і його злочинної камарильї, міг би припинити війну Росії в Україні. Але чи захоче, це вже інше питання. Китайська Народна Республіка вже і так багато економічно втратила від російсько-української війни, а очікування, що Москва буде спроможною змінити наявний світовий порядок, не мають під собою жодних підстав.

Теоретично можна розглядати багато можливих варіантів китайської допомоги Путіну. Одним із реальних міг би стати той, яким свого часу не скористався Муаммар Каддафі, – відмовитися добровільно від влади та покинути свою країну.

Пекін міг би, звісно, узгодивши це зі Сполученими Штатами та Євросоюзом, запропонувати Путіну і частині його найближчого оточення, надання політичного притулку в Китаї. Виділивши для цього окрему закриту територію і поселивши усіх путіністів компактно в одному місці.

Скоріше за все, таку закриту територію варто організовувати не в Пекіні, Шанхаї або Гонконзі. Там для політичних біженців з Російської Федерації може бути не дуже безпечно. Проте є можливість виділити закрите місце в автономному районі на Півночі Китаю – Внутрішній Монголії, розмістити там Путіна, Шойгу, Лаврова, Матвієнко, Патрушева, Наришкіна, Медвєдєва, Собяніна, Герасімова, Кудріна. А також Кірієнко, Пєскова, Володіна, Суркова, Бортнікова, Золотова, Іванова, Юрьева, Менщікова, Мінаєва.

А головні пропагандисти ідеологічного фронту Симоньян, Соловйов, Скабєєва, Попов, Шейнін, Кісельов і Кеосаян будуть цих вигнанців переконувати по внутрішньому телебаченню, що не все так і погано, адже їх могли повісити, а тут, в Китаї, вони почуваються в повній безпеці.

Зараз настає фуркаційний момент. Аналізуючи ті розрізнені дані, які доходять до нас з Московщини, можна зробити висновок, що інавгурація Путіна, котра запланована на 7 травня, може й не відбутися. Багато фактів вказують на те, що в Кремлі готується державний переворот. Чи вдасться його здійснити, то вже інша справа.

Однак, якщо Сі Цзіньпін не хоче, щоб Путін повторив долю Муаммара Каддафі, чи Ніколає Чаушеску, то він мав би надати йому ще до 7 травня політичний притулок.

В Пекіні люблять часто повторювати, що російсько-українську війну потрібно закінчувати. І найкращий варіант – забрати російського диктатора до Китаю. Адже, в іншому випадку, Путін продовжуватиме війну, вважаючи що у нього немає іншого виходу.

Китайський фактор у війні Росії в Україні дуже потужний. Пекін мав би зробити перший крок до миру, бо все одно у них нічого не вийде з намаганням зберегти режим свого багаторічного політичного васала Путіна.