Сценарії кінця "останнього диктатора Європи" Лукашенка
Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко ніколи не втрачає нагоди показати собі непохитним партнером Путіна. Це він нещодавно продемонстрував, лякаючи можливим конфліктом у так званому Сувальському коридорі – вузькому перешийку, що об'єднує території держав Балтії з Польщею та відокремлює Калінінградську область Росії та Білорусь.
При цьому білоруський диктатор, постійно маневруючи, спромігся уникнути повної анексії Білорусі з боку Російської Федерації. Зараз ми можемо говорити про якусь проміжну її форму – "напіванексію", коли він, вже не контролюючи логістику і аеродроми у своїй країні, формально ще зберігає умовний контроль над державними органами управління, КГБ, поліцією та армією. Поки РФ веде війну в Україні, Путін, якщо раптом не станеться нічого для нього неочікуваного, готовий миритися з такою ситуацією невизначеності. Адже він давно запланував Білорусі місце у подобі відродженого СРСР, але без участі в ній України не бачить сенсу форсувати це питання.
Сам білоруський диктатор побоюється відкрито приєднатися до війни в Україні з декількох причин. Постійно відтягуючи це питання, він ще теоретично зберігає для себе можливість для відступу – вичікує, хто ж візьме гору. І коли ситуація у Росії різко почне змінюватися на гірше, економіка просяде, її політичні еліти розпочнуть відкриту боротьбу між собою, а у РФ запустяться процеси некерованості та дезінтеграції – тоді у нього, за правильних і вчасно прийнятих рішень, з’явиться певний шанс поборотися за отримання хоч мінімальної політичної індульгенції від Заходу.
Лукашенко може заявити, що попри тиск і "викручування рук" з боку Кремля, йому таки вдавалося уникати прямого втручання білоруської армії у військові дії впродовж всієї війни. А те, що російські війська вторглися з Білорусі на територію України 24 лютого 2022 року, залежало вже не від нього. Бо йому нічим було стримувати російську армію, яка вже перебувала на білоруських теренах. Але це він може сказати пізніше, якщо буде спроможний протриматися до кінця завершення цієї війни. А зараз він змушений виступати перед міжнародною спільнотою у жалюгідній ролі дресованої мавпи Путіна, яка намагається не виконувати повністю усі накази з Кремля.
Крім того, сама білоруська армія несе небезпеку для узурпатора. На відміну від КГБ і поліції, військові не мають до нього особливої лояльності. Саме з цієї причини він не ризикує провести мобілізацію, без якої не зможе приєднатися до війни в Україні. А в разі виникнення критичної ситуації у країні, військові, як організована дисциплінована сила, могли б розгромити лукашенківських силовиків і назавжди відправити його до Москви.
Водночас, як маріонетка Москви, Лукашенко спромігся залучитися підтримкою китайського лідера Сі Цзіньпіна, що стало вагомим фактором стримування Кремля. Вправно граючи на розбіжностях між Пекіном і Москвою, Лукашенку вдалося отримати від Китайської Народної Республіки геополітичний ярлик на правління, оскільки там зацікавлені мати свого васала на території Європи.
2024 рік може стати переломним для білоруського диктатора. Йому має виповнитися 70 років, і 30 із них він нелегітимно "президентить" у Білорусі. Очевидно, що останній диктатор Європи втрачає свою мертву хватку, його здоров’я підірване десятиліттями всіляких надмірностей, хворобами і зайвою вагою, але на політичну пенсію він вийти не може. Як і передати країну своєму спадкоємцю – сину Коліньці, та й будь-кому зі свого найближчого оточення.
Лукашенко не хоче відправляти білоруські війська воювати в Україні, переслідуючи власні внутрішні цілі, але все одно – він уже є співучасником злочинів Путіна. Не розуміти цього він не може. Оскільки саме цей диктатор дозволив завозити російських солдатів у свою країну для навчання і подальшого вторгнення на територію сусідньої незалежної держави. Він зробив усе, щоб підтримати російський геноцид в Україні.
Коли у Кремлі запахне смаленим, у Путіна може з’явитися ідея другого фронту, який розпорошить і підірве сили українських військ. Одним із варіантів реалізації цієї ідеї є створення об’єднаної російсько-білоруської армії
Однак було б ризиковано вважати, що питання вступу Білорусі у війну – це одноосібне рішення самого Лукашенка. На якомусь етапі російсько-української війни Путін може примусити білоруського диктатора до неї приєднатися. Не виключено, що досі він відмовлявся, посилаючись на нечисельність своєї армії. Звісно, білорусам не під силу самим розпочати наступ на Україну з півночі, щоб захопити частини Київської, Чернігівської, Житомирської та Волинської областей. Але коли у Кремлі запахне смаленим, у Путіна може з’явитися ідея другого фронту, який розпорошить і підірве сили українських військ. Одним із варіантів реалізації цієї ідеї є створення об’єднаної російсько-білоруської армії, де основні офіцерські посади передадуть росіянам.
Проте у військовому плані це навряд чи мало б серйозний ефект, оскільки такі російсько-білоруські збройні сили все одно були б малочисельними і недостатньо боєздатними. А знаючи, які порядки нині панують у російських військах – не виключено, що повстання, масова втеча або саботаж ще більше послабили б моральний дух такої гібридної армії.
До початку повномасштабного вторгнення здавалося, що Лукашенко хоче повторити фокус 2014 року: заявляти про свою лояльність до Москви, але одночасно удавати нейтралітет, намагаючись остаточно не спалити усі мости на Захід. Та сьогодні зв’язки, які існували раніше із західниками, майже зруйновані, і Кремль пильно стежить, щоб вони не відновилися. Лукашенко цілком залежить від Путіна. Без нього він давно відійшов би в історію. Ці два диктатори стали "політичними сіамськими близнюками". Вони з презирством ставляться один до одного, але коли Путін щось галюцинував про людей із переможними генами, то мав на увазі не тільки росіян, а зарахував сюди й білорусів.
Щоб там не озвучував публічно давно вже нелегітимний білоруський очільник, він не менш обережний, ніж італійський диктатор Беніто Муссоліні. Той не приєднався до Гітлера, поки не стало зрозуміло, що Франція програє. Коли Україна досягне успіху, Лукашенко наголошуватиме на своїй фактичній непричетності. Хоча саме він увімкнув "зелене світло" путінським убивцям на українському кордоні.
Лукашенко має два сценарії майбутнього: поганий і ще гірший. Якщо він відправить війська в Україну – він стане вкрай уразливий вдома, адже його вплив на країну слабкий. Не відправить, і Росія програє загарбницьку війну – він точно втратить контроль над Білоруссю, і може бути усунутий від влади силоміць та повторити долю Муссоліні.
На даний момент Лукашенко намагається утримуватися від прямого приєднання до війни в Україні, силою тримаючи білоруський народ у покорі. Адже кожен невірний рух загрожує крахом цієї імперії страху. Диктатор злочинець, але не ідіот. Він чудово бачить, що росіяни застрягли в Україні. Якщо дати втягти Білорусь у війну – він ризикує втратити армію, і тоді його тиранія розсиплеться. У Росії готуються до літнього наступу на Україну. В цьому контексті важливо, яку роль Путін відводить Білорусі. Чи є у Путіна важелі тиску на Лукашенка, щоб спонукати його піти на відверто самогубчий крок?
Хоча у Москви залишається ще один варіант: вдарити з Білорусі по Україні тактичною ядерною зброєю, розраховуючи на те, що відповідь прилетить по білоруській території. Звісно, це наївно, проте Путін тримає в запасі і це рішення – попри те, що не раз отримував попередження від Заходу, що відповідь буде миттєвою. І може означати не тільки кінець його правління, а й зникнення Росії з мапи світу.
Дуже схоже на те, що Путін і його найближче злочинне оточення розглядають декілька варіантів з втягуванням Білорусі у війну, і не лише проти України. Якщо Путін з Лукашенком спробують заблокувати Сувальський коридор, а після цього вторгнутися у держави Балтії, то це одне. А коли загроза це зробити є обманним маневром, щоб відвернути увагу від ймовірного російського наступу з боку Білорусі на Україну – це зовсім інше.
Упродовж 30 років узурпації влади Лукашенку неодноразово вдавалося уникати політичних пасток з боку Кремля. Нині він має пройти складний іспит на підтвердження цієї майстерності. Тут до позитиву можна віднести те, що самопроголошеного президента мало хвилює доля Білорусі після завершення його правління. Головне – його родина, і його життя. Тому заради порятунку він буде готовий на все.
Можливість відірвати Білорусь від Росії з’явиться лише після поразки останньої. Це напевне означатиме і її відрив від Лукашенка. Адже той украв у білорусів 30 років їхнього майбутнього. І за це самопроголошеному президенту обов’язково доведеться відповісти, як і за всі скоєні злочини: безслідне зникнення своїх політичних противників, катування і вбивство політичних в’язнів, пограбування білоруського народу, контрабанду нафтопродуктів та фальшування виборів, що б він там далі не робив.