Що гальмує Росію в застосуванні ядерної зброї

Останнім часом російський диктатор активізував погрози західній спільноті, якщо та не припинить допомогу і не віддасть Україну на поталу Росії. Путін удає, що готовий піти на ядерний таран і без вагань знищить цивілізацію, якщо не зможе перемогти в Україні. Цим він посилає сигнал вільному світу, що там, де керують тирани та егоцентричні правителі, правила інші, і відтепер правила будуть встановлювати вони.

Наскільки серйозною є ядерна загроза Путіна? Адже подібне різке підвищення геополітичних ставок має дві сторони. Застосування ядерної зброї з боку Росії у напрямку Заходу, миттєво обернеться для режиму кремлівських старців знищенням Москви, найбільших міст Російської Федерації та військових і промислових об’єктів.

І якщо узурпатору байдуже, що на війні з Україною кількість загиблих росіян скоро може сягнути півмільйона, то застосування ядерної зброї та відповідь на це Заходу – здатні призвести до падіння всього його режиму. А цього Путін боїться найбільше. І саме це – вирішальний чинник того, що нагнітання ядерної істерії в Кремлі наразі не має шансів перейти з інформаційної сфери у воєнну.

Та якщо у 2014 році, після окупації Криму і частини Донбасу, Путіна почали визначати як мерзенного міжнародного насильника, то після більше, ніж двох років від початку повномасштабного вторгнення – про нього заговорили як про геополітичного бандита, що становить величезну небезпеку для всього людства.

Геноцид українців має бути зупинений. А західні країни повинні дати чітко зрозуміти Кремлю, що будь-яке використання ядерної зброї Росією зустрінеться з адекватною і миттєвою реакцією. Адже доти реакція на злочини московців не вирізнялася швидкістю чи рішучістю. Тим часом Російська Федерація на війні застосовує нервово-паралітичний газ, фосфор та вакуумні бомби, тримає в заручниках запорозьку АЕС і коїть з людьми жахливі речі на окупованих українських землях.

Європейці і американці мали б донести до Путіна, що застосування тактичної ядерної зброї в Україні чи деінде в Європі, означало б самогубство для нього самого та його країни. Допустивши серйозну стратегічну помилку – напад на Україну – тиран і досі вважає, що у військовому плані час на боці Російської Федерації. Власне, це стало його другою помилкою, оскільки сумарно ресурси колективного Заходу багатократно перевищують ресурси путінської Росії.

Попри те, що Путін робить дуже грізне обличчя, коли вчергове починає говорити про ядерну війну, його міміка видає помітне нервування. Його просто сіпає, коли з’являється можливість, хай навіть і віддалена, перебування військ НАТО в Україні. А останнім часом, як би не тужився, він став умовно функціонуючим політиком, старим лідером кремлівської мафії, який вже пройшов пік своєї могутності.

У багатьох аспектах, Росія перетворилася на паперового тигра, змушеного випрошувати зброю для продовження війни у Північної Кореї й Ірану, загрузнувши у війні, яку сама розпочала. Хоча ні Україні, ні Америці, ні Європі не варто недооцінювати свого супротивника. Попри все, Москві вдалося сформувати тоталітарний альянс з Китаю, Ірану, Північної Кореї та Росії проти Сполучених Штатів та їхніх союзників. Вороги демократії об’єднуються, й на це не варто заплющувати очі.

Одначе дозволити ядерній державі використовувати загрозу ядерної війни заради залякування сусідів і силою та шантажем досягати свого – допускати не можна. Адже саме поступки державі-шантажистці здатні закінчитися ядерною війною. Тільки ті, хто проковтнули російську пропаганду, впритул не бачать злочини Путіна в Україні. Росія вдерлася до свого сусіда, намагаючись захопити країну та знищити українську ідентичність. Вона вбивала, катувала і ґвалтувала жінок, чоловіків і дітей. Вона викрала десятки тисяч дітей, щоб "перевиховати" їх у Росії. Вона постійно погрожує ядерною війною, якщо не доб’ється свого.

І якщо піддатися на ядерний шантаж, Україні не виграти. Доля прихильна до сміливих. Українці і західний світ мусять робити те, що потрібно. Образно кажучи, це Карибська криза навпаки. Росіяни стурбовані ймовірним приходом НАТО в Україну, а Путін погрожує застосувати ядерну зброю. У цей критичний момент світової історії головне, щоб Захід не моргнув першим, оскільки Росія робить вигляд, що вона готова на все.

Хоча насправді Путіна бентежить не так прихід НАТО на наші терени, як мирна та квітуча Україна у складі Євросоюзу. Впродовж усієї своєї історії росіяни блефували. Іноді вони залякували своїх ворогів, а іноді ні. Коли СРСР (нині Росія) почав завозити ядерні ракети на Кубу, тодішній президент США Джон Кеннеді мав сміливість запровадити блокаду навколо Куби. СРСР відступив. Проблема в тому, що в Кремлі вважають, що президент Америки Джо Байден не насмілиться нині повторити щось подібне.

Стриманість і обережність Джо Байдена щодо збільшення допомоги Україні та його неспроможність надати їй своєчасну та достатню підтримку, до певного часу вселяли в Путіна сподівання, що ще трохи – й українці самі попросять Москву про капітуляцію. Однак тепер він зрозумів: цього не буде і почав підіймати ставки, не маючи на руках жодних козирів.

Та схоже, певною мірою американська історія знову повторюється. Так, Сполучені Штати висловлювали багато "занепокоєння", поки Гітлер один за одним захоплював шматки Європи в 1939 році. Навіть у 1940 році, коли Францію окупували нацисти, США не проявляли значного ентузіазму. І лише раптовий напад японців 7 грудня 1941 року на Перл-Гарбор підштовхнув Америку до рішучих дій. Але чи варто Вашингтону чекати на новий Перл-Гарбор?

Очевидно, що Путін блефує. Але ядерна зброя має таку особливість, що для обох сторін гра закінчується з тієї миті, як натискається кнопка. Тому брязкання зброєю дає куди більший ефект, ніж її застосування. Витягніть шаблю, і зробивши неточний рух, ви можете просто настромитись на неї.

Гіпотетична можливість розгортання сил НАТО в Україні, про яку нині так багато говорять, не призвела б до застосування ядерної зброї згідно з нинішньою російською доктриною. Так, минулого року Путін заявив, що вона допускає два можливі варіанти для застосування ядерної зброї: відплата за перший ядерний удар ворога і якщо саме існування Росії як держави, опиниться під загрозою, навіть якщо використовується звичайна зброя.

Дуже важко стверджувати, що існування Росії буде поставлене під сумнів у разі присутності сил НАТО в Україні. Можливі бої між силами Росії та НАТО в Україні – це одне. А російські ядерні удари по силах НАТО в Україні або звичайні, чи ядерні удари по західних цілях за межами України – це зовсім інше. В останніх випадках Росія та Путін особисто стали б законними військовими цілями. І у Москві це чудово розуміють.

Ядерне залякування, як і реалізація цієї божевільної ідеї, не дає Російській Федерації жодних шансів. Натяки Путіна, в такому випадку, мають на меті також і запобігти збільшенню постачання зброї Україні. Звичайно, Путін може натякати на використання тактичних ядерних боєприпасів малої дальності, а їх у Росії тисячі. Але він знає, що негайна реакція з боку НАТО покладе кінець будь-яким шансам на його перемогу в Україні.

Політичний динозавр Путін військовим шляхом намагається реалізувати імперську ідеологію старого світу. Нагнітання ядерної істерії Москва здійснює за звичним сценарієм. Спочатку Путін говорить про ядерну зброю і погрожує її застосувати, якщо Україна занадто добре захищатиметься від його агресії. Потім інші країни згадують про те, що Путін говорив про використання ядерної зброї, і обговорюють, що вони повинні з цим робити. Далі російський диктатор перекручує цей меседж таким чином, ніби інші держави планують застосувати ядерну зброю проти нього, повністю ігноруючи, з чого саме почалося обговорення на Заході цього питання. Як наслідок – послідовники Путіна з промитими мізками повністю й беззаперечно схвалюють його дії.

Путін гадає, що виглядає страшним і жорстоким, вимахуючи ядерною дубиною. Але такі постійні погрози є чіткою ознакою того, наскільки слабка його і взагалі російська позиція у світі. Російська армія показала себе не тільки значною мірою некомпетентною, але й неймовірно корумпованою. І це після того, як було витрачено мільярди на її модернізацію. До того ж, Путін достатньо обережний, щоб знати: ядерну війну ніхто не виграє.

Миршавий диктатор-реваншист, як загнана тварина, постійно вишкірює зуби, лякаючи інших тим, чого не ризикне застосувати. Соціопатичний монстр-вбивця, хоча й хворий на невиліковну хворобу – манію відродження СРСР – усвідомлює, що застосовуючи будь-яку ядерну зброю, він підписує собі смертний вирок.

У нього простежується проблема правителів, не підзвітних нікому, крім самих себе. Вони прагнуть реалізовувати свої фантазії за будь-яку ціну, не зважаючи на втрати. Але Путін знає, що в прямому конфлікті з НАТО Росія програє, і її подальше існування залежить від ядерного стримування. Це і є на сьогодні головним гальмівним фактором застосування ядерної зброї з боку Російської Федерації.