Знищення Іл-76: маємо справу з широкомасштабною інформаційною провокацією РФ

БЛОГ

Ми бачимо, що ситуація навколо літака розкручується в Москві за допомогою високопоставлених чиновників, що головними виконавцями ролей у цій історії стали спікер державної думи РФ та голова комітету по обороні російської держдуми

Маю погодитися з висновком Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що у ситуації з літаком, який був знищений над Бєлгородом, ми маємо справу із широкомасштабною інформаційною провокацією РФ. Я звичайно не можу достеменно сьогодні сказати що саме відбулося, хто перебував у цьому літаку, наскільки відповідає дійсності, навіть на який відсоток реальності та російська версія, яка активно розкручується з самого ранку. Однак те, що я усвідомлюю, що сьогоднішні події підтверджують раціональність моєї думки про те, що в країні, яка перебуває у війні, потрібна не політична, а саме воєнна цензура.

Ми витратили величезні бюджетні гроші на створення так званого телевізійного марафону. Ми витрачаємо величезні зусилля для того, щоб цей марафон створював ту саму реальність, яка подобається у владних кабінетах. Ми досі є свідками політичної боротьби з опонентами в умовах, коли тільки національна єдність є реальними ліками, які допоможуть країні вистояти у багаторічному протистоянні з РФ. А воєнної цензури у нас немає. І саме тому будь-який вкид інформації в українське суспільство, будь-які джерела, що повідомляють ту чи іншу новину немовби з лінії фронту, не перевіряються так, як це мало б відбуватися у воюючій країні.

Я неодноразово нагадував вам, що в Ізраїлі громадяни й під час воєнних дій можуть висловлювати будь-які думки про ефективність роботи власного уряду. Вони можуть бути не у захваті від особистості лідера держави та вимагати його відставки. Це нормально у демократичному суспільстві.

Вся ідея, що треба згуртуватися навколо очільника держави під час війни, є радянським наративом, у якого немає нічого спільного з реальними потребами виживання цивілізованої країни. Але навіть для того, щоб отримати прізвища людей, які загинули під час воєнних дій, і надрукувати їх в медіа, потрібен дозвіл воєнної цензури.

Саме за допомогою такого інструменту поєднання демократії та чіткого обмеження воєнної інформації Ізраїль і виграє у війнах. Саме тому в ізраїльських медіа не може бути ситуації, коли вони повідомляють якусь інформацію, якою потім ворог оперує для того, щоб розігрівати інформаційне тло саме у ворожій державі. Та ще й використовувати цю змінену інформацію, як доказ власної правоти у діалозі зі світовими медіа. Так відбулося і з цим літаком.

Звісно, воєнна цензура теж не панацея. Нагадаю нещодавню історію з війни Ізраїлю проти ХАМАСу, коли було повідомлення, що Ізраїль завдав ракетний удар по лікарні у Газі, що там величезна кількість жертв. Були спалахи безумства у країнах так званого Глобального Півдня. А наступного дня виявилося, що ніякого ракетного удару по цій лікарні не було, вона не зруйнована, такої кількості жертв немає. А що це була справжня пропаганда якраз налаштована на такий спалах насильства та божевілля, який ми спостерігали цього непростого дня, до речі, і на зрив важливого міжнародного саміту за участю самого президента США. І організатори цієї інформаційної провокації досягли того, чого вони бажали досягти.

Але це не означає, що інформаційним провокаціям не потрібно пручатися. Як можна це робити в умовах війни? По-перше, не залишати ворогу інформаційну сцену. Ми бачимо, що ситуація навколо літака в Москві розкручується за допомогою високопоставлених чиновників, що головними виконавцями ролей у цій історії стали спікер державної думи РФ та голова комітету по обороні російської держдуми. При тому, що всі інші можливі виконавці очевидно усвідомлюючи те, що інформацію, яку вони надають, важко підтвердити, тому залишаються в тіні включно з прессекретарем президента Росії та самим російським президентом Володимиром Путіним.

Але, якби українські джерела синхронно реагували б на ці інформаційні провокації, просто повідомляючи про те, що вони ведуть розслідування цієї ситуації на такому ж самому рівні відповідальності, на якому це робить ворог, то інформаційної провокації могло б не бути. Ми маємо усвідомлювати, що за наступні роки війни Росія завжди буде використовувати можливості звинувачувати Україну й у її власних помилках, і у своїх власне злочинах.

І до цього завжди потрібно бути готовими, якщо ми з вами розуміємо, що нам ще довгі кілометри нескінченого марафону, метою якого є насамперед – виживання у цій багаторічній війні з ворожою державою, яка прагне знищення української державності та вигнання українців з їх етнічних земель. Перша мета – виживання, а друга мета, якщо вдасться вижити, - відновлення нашої територіальної цілісності, і третя – перемога у війні, якщо ми з вами розуміємо, що ця війна може продовжитися і після цього відновлення.

Якщо ми з вами налаштовані на ці роки невпинної, чорної, складної війни, яка стає синонімом нашого існування в Україні, то маємо розуміти, як протистояти інформаційним атакам. А якщо задача - зберегти рейтинг для ефемерних виборів, які навіть, якщо і відбудуться, то нічого не змінять у нашому з вами житті, бо депутати будь-якого нового парламенту будуть такими ж депутатами часів війни, руйнування, ракетних обстрілів, польотів безпілотників, пошуку виходів у безвихідних ситуаціях. Якщо про рейтинги думати та про отримання влади, якщо думати, хто перший повідомить про неприємні новини, то звичайно ефективність нашого протистояння з ворогом буде дуже умовною.

Чи може Росія навмисно організовувати провокації для знищення українських полонених? Звичайно, може. Вона це робила в Оленівці й буде робити ще десятки разів під час цієї багаторічної війни. Адже пройшло тільки два роки! Подумайте, тільки два роки! А такі війни продовжуються дуже довго, два роки - не термін.

Як можна реагувати на цю провокацію? Відразу на неї відповідати. Відразу повідомляти про готовність розслідувати ситуацію. Відразу давати чіткі роз'яснення співвітчизникам та світовим медіа. Не зволікати з реакцією, тому що будь-яке зволікання з реакцією залишає Росію єдиним ньюзмейкером на цьому інформаційному полі. Боротися за свідомість громадян. Якщо ми не хочемо, щоб громадяни вірили російським та проросійським анонімним інформаційним каналам, не треба створювати власне. Якщо ми віримо, що анонімність інформації допоможе у боротьбі з політичними опонентами, то той, хто у це вірить, має розуміти, що у нього є набагато більш серйозний політичний опонент – російська пропагандистська машина, яка все одно може створити в десятки разів більше анонімної інформації, ніж ті, хто цим займається сьогодні. І кожного разу це стає абсолютно очевидним.

Ось та тлі цієї всієї історії потрібно зробити простий висновок – отямитися, прокинутися, розуміти всю масштабність та складність задач на наступні роки війни. І якщо це буде так, то кожний з нас на 2024 рік та 2034 року, якщо це все тоді закінчиться, скаже, що ми все зробили правильно. Ну, звичайно, така правильна і чітка реакція – шлях до набагато більш швидкого, ніж 2034-й і навіть 2026 рік закінчення війни принаймні, якщо не остаточного, то тимчасового, яке дало б нам можливість підготуватися до нових раундів неминучого російсько-українського протистояння, яке стає сенсом виживання української держави.Джерело