Сержантка, якій оголосили догану за звітність і поведінку: що вирішив суд

Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив сержантці у позові до військової частини — жінка вимагала скасувати наказ про догану. Її звинуватили в несвоєчасній здачі звітності, підвищеному тоні під час спілкування з начальницею та грюканні дверима.

Наказом командира від 5 вересня 2024 року № 102 військовослужбовицю призначили начальницею групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби. Із тієї ж дати її зарахували до списків особового складу на всі види забезпечення.

10 січня 2025 року начальниця фінансово-економічної служби — головна бухгалтерка — подала командиру рапорт № 116. У документі йшлося про неналежне виконання сержанткою посадових обов'язків і порушення правил поведінки військовослужбовців.

Згідно з рапортом, начальниця служби доручила підлеглій скласти та подати фінансовий звіт у строк, визначений відповідною телеграмою. Вимоги телеграми довели до особового складу під підпис, зокрема до сержантки. Попри це до 3 січня меморіальні ордери з підтвердними документами вона так і не подала. Начальниця продовжила строк до 16:00 8 січня 2025 року — повторна вказівка теж залишилась невиконаною.

У рапорті також зазначалося, що під час спілкування сержантка підвищувала тон, гримала дверима й залишала кабінет без дозволу. Їй також закидали спілкування в емоційно підвищеному стані та надання неперевірених даних, які доводилося виявляти й виправляти іншим посадовим особам служби. До рапорту додали доповідну записку провідної бухгалтерки з переліком виявлених недоліків.

На підставі цих документів командир 11 січня 2025 року видав наказ № 9, яким оголосив сержантці догану. Підставою стало порушення статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ та статей 11 і 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Наказ довели до відома військовослужбовиці 27 січня 2025 року.

Сержантка звернулася до адміністративного суду. Вона стверджувала, що наказ не містить відомостей про врахування характеру та обставин правопорушення, його наслідків, її попередньої поведінки, тривалості служби та рівня знань про порядок служби. На думку позивачки, це свідчило про протиправність акта. Вона посилалась на постанову Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 640/18156/20.

Сержантка також наголошувала, що перед накладенням стягнення не провели службову перевірку й не запропонували їй надати пояснення. Через це, за її словами, командування фактично позбавило її можливості висловити свою позицію.

Військова частина позов не визнала, наполягаючи на правомірності догани та дотриманні встановленого порядку.

Справу № 400/853/25 розглянули за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні — без судового засідання.

Суд зазначив, що норма про проведення службового розслідування перед накладенням дисциплінарного стягнення є диспозитивною. Відповідно до статей 84 і 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ, розслідування може передувати стягненню, але не є обов'язковою передумовою. Це право командира, а не його обов'язок. Аргументи позивачки про незаконність догани через відсутність службового розслідування суд відхилив.

Так само суд не погодився з тим, що командир мав обов'язково отримати пояснення від сержантки. Дисциплінарний статут такого обов'язку не містить, якщо службове розслідування не проводиться.

Доводи про порушення принципу пропорційності та ухвалення рішення виключно на підставі рапорту суд відхилив через відсутність належних доказів із боку позивачки — відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги. У заявах по суті справи сержантка не навела пояснень і не надала доказів, які спростовували б доводи військової частини.

Посилання на постанову Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 640/18156/20 суд визнав нерелевантним: та справа стосувалася поновлення прокурора на посаді й скасування наказу про неуспішне проходження атестації, тому правовідносини в ній не тотожні спору щодо дисциплінарної відповідальності військовослужбовиці.

Випадки оскарження військовослужбовцями дисциплінарних стягнень у судах стають дедалі поширенішою практикою. За словами військових юристів, з початком повномасштабного вторгнення кількість таких проваджень суттєво зросла — передусім через збільшення чисельності особового складу ЗСУ та нерівномірне застосування дисциплінарних норм у різних підрозділах. Найпоширенішими підставами для звернення до суду є накладення стягнень без службового розслідування, відсутність мотивованого обґрунтування наказу, а також ситуації, коли військовослужбовцю не надали можливості пояснити свою позицію. Утім, як свідчить і ця справа, суди здебільшого враховують специфіку військових правовідносин і принцип єдиноначальності, тому відсоток задоволених позовів залишається невисоким.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень у Збройних Силах України суттєво відрізняється від стандартів, прийнятих в арміях НАТО. У більшості держав альянсу — зокрема у Великій Британії, Німеччині та Нідерландах — перед застосуванням дисциплінарного покарання військовослужбовець має гарантоване право на ознайомлення з висунутими звинуваченнями та надання усних або письмових пояснень. У низці країн передбачене право на юридичне представництво вже на досудовому етапі розгляду дисциплінарного проступку. Натомість Дисциплінарний статут ЗСУ, як підтвердив суд у цій справі, не зобов'язує командира отримувати пояснення від військовослужбовця, якщо службове розслідування не проводиться. Така різниця у підходах відображає ширшу дискусію про баланс між ефективністю командного управління та захистом індивідуальних прав особового складу — питання, яке набуває особливої актуальності в контексті євроатлантичної інтеграції України.