"Серебряный шар", который способен остановить московского монстра
БЛОГ
Здесь Медведев угрожает миру ядерной войной в случае, если Россию водят в международно признанные границы 1991 года.
Правильным ответом мира было бы повторить опыт собственно 1991 года – когда СССР распался так, что никто даже и не подумал о применении ядерного оружия.
Далее текст на языке оригинала
Навіть війни за повернення колишніх колоній москва відклала на роки і десятиліття.
Це означає – посилення санкцій і ефективна боротьба з їх обходом.
Це означає – посилення тягаря війни для росіян. І влади, і підданих.
Конкретніше – удари по території рф, дедалі дошкульніші, і розгром московських полчищ в Україні завдяки перевазі в технологіях.
Досягнення цього, втім, потребує від Заходу суттєвої зміни в підходах. Це важко – через інерцію, російські заходи впливу, зростання популізму і подібне.
Україна не може безпосередньо впливати на ситуацію в західних країнах. Єдиний чинник – захоплення боротьбою Української армії і народу у 2022, на яку ніхто не сподівався – вже відпрацював своє.
Наглувата поведінка української влади в стилі "дай мільйон, дай мільйон" не тільки не допомагає – а сприяла швидшому розвіюванню позитивного міфу про Україну.
У цьому сенсі виступ Володимира Зеленського на Мюнхенській конференції з безпеки – радше невдалий.
Не зважаючи на всі милі українському серцю і правильні з точки зору українця посили. Ба більше: саме через них.
Бо, хочемо ми того чи ні, ми не сприймаємось як беззастережний пріоритет у боротьбі зі світовим злом. Це неправильно і несправедливо – але це так.
І про тому у нас немає варіанту "надутись і образитись". Нас залюбки залишать сам на сам із агресором – і ми або загинемо в безнадійній боротьбі, або згинемо в результаті капітуляції.
Допомога Заходу – це досі та єдина "срібна куля", здатна зупинити московського монстра.
Як ми можемо її отримати?
1. Зміною повідомлення назовні
Відмовитись від звичної і набридливої пісні про те, що ми всіх захищаємо від російської загрози. "Всі" так не думають. Принаймні, поки.
Натомість ми маємо:
- поширювати інформацію про наші досягнення. А для того їх треба мати (див. далі);
- ініціювати спільні з партнерами взаємовигідні проекти (і зокрема у ВПК);
- бути "дорослішими дорослих" і знаходити та пропонувати взаємовигідний вихід з конфліктів – від республіканців США до польських фермерів.
Для цього треба відмовитись від внутрішніх ревнощів і використовувати можливості всіх і вся, і надавати їм підтримку. Поки нас усіх не загнали в глухий кут.
2. Генерувати для світу позитивні сигнали
"Зеленський посварився з військовим керівництвом і звільнив Залужного", "Зеленський знов не випустив Порошенка", "Українські підприємці скаржаться на тиск і корупцію" – це неправильні повідомлення, які вбивають довіру і посилюють наших противників.
Але ще більшою помилкою є спроба боротись із ними, закриваючи роти незгодним і намагаючись заглушити критику торохкотінням "марафону" і телеграм-помийок.
Такий підхід – сам по собі негативний меседж.
Тому єдиний ефективний спосіб зняти трансляцію назовні проблем – це їх вирішити.
3. Грати за правилами в сценарії, який обрали українці
Цей сценарій – вступ до ЄС і НАТО.
І в рішенні Євроради про початок переговорів, і в угодах про співпрацю в галузі безпеки (не гарантії!) з Великою Британією, Німеччиною та Францією, і в рекомендаціях США дуже чітко сформульовані очікування.
Політична демократія, верховенство права, плюралізм (багатопартійність) у парламенті, незалежність антикорупційних органів.