Лікар з бронюванням і наказом про відрядження: як суд оцінив відмову прикордонників

Львівський окружний адміністративний суд розглянув справу лікаря-патологоанатома з Черкас, якому 7 грудня 2025 року відмовили у перетині кордону для службового відрядження до бельгійського Гента. Рішення прикордонної служби суд визнав протиправним і скасував, а на користь позивача стягнув 40 700,96 грн матеріальної шкоди та 1 937,92 грн судового збору. У стягненні 20 000 грн моральної шкоди суд відмовив.

Лікар працює у КНП "Клінічний центр онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги Черкаської обласної ради". Він є військовозобов'язаним, однак на момент подій мав належно оформлене бронювання на період мобілізації та воєнного часу за роботодавцем — до 29 січня 2026 року. Це підтверджував військово-обліковий документ з реєстру "Оберіг" і тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.

11 листопада 2025 року Європейське товариство патології запросило лікаря взяти участь у курсах Європейської школи патології (ESCOP) з гінекологічної патології у місті Гент з 9 до 11 грудня 2025 року. 13 листопада роботодавець оформив наказ про короткострокове відрядження — з 7 до 12 грудня 2025 року. Витрати на проїзд, проживання та харчування лікар мав нести за власний рахунок.

7 грудня він з'явився на пункт контролю "Львів". Прикордонникам він подав закордонний паспорт і паспорт громадянина України, довідку з Єдиного державного демографічного реєстру, запрошення від Європейського товариства патології, рахунок-фактуру та докази оплати курсу на суму 19 607,84 грн, наказ про відрядження, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного, засвідчену копію трудової книжки та військово-обліковий документ з реєстру "Оберіг" від 5 грудня 2025 року з підтвердженням бронювання до 29 січня 2026 року.

Окремо він надав диплом лікаря, сертифікат спеціаліста, поліс туристичного страхування, документи на квитки за маршрутом Черкаси – Київ – Перемишль – Варшава, авіаперельот Варшава – Шарлеруа, підтвердження бронювання житла у Генті з 8 до 12 грудня та документи на зворотній маршрут з Бельгії до України.

Посадова особа прикордонної служби все одно відмовила у перетині кордону. У рішенні зазначалось, що громадянин не зміг надати документи, які підтверджують підставу для виїзду за кордон в умовах воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України".

Лікар звернувся до суду. Він просив визнати рішення прикордонної служби протиправним і скасувати його, стягнути 40 700,96 грн матеріальної шкоди — неповернуті витрати на квитки, проживання та навчальний курс — і 20 000 грн моральної шкоди.

Прикордонна служба проти позову заперечувала. Представник відомства наголошував, що в умовах воєнного стану право на виїзд може бути обмежене, а посадові особи під час контролю оцінюють ризики та опитують осіб. За результатами огляду та опитування посадова особа дійшла висновку про непідтвердженість мети поїздки. Відповідач також стверджував, що наявність бронювання не є безумовною підставою для пропуску через кордон, а рішення про відмову вже вичерпало свою дію фактом виконання.

Представник позивача звертав увагу, що відповідач обмежився цитуванням норм права і не надав доказів, які саме розбіжності чи ризики були встановлені під час опитування, а також не спростував належність та допустимість наданих документів.

Суд, оцінюючи спірні правовідносини, виходив із положень частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Він нагадав, що рішення суб'єктів владних повноважень перевіряються на предмет обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, розсудливості та пропорційності.

Суд послався на частину першу статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль": відмова у перетині кордону має оформлятись обґрунтованим рішенням із зазначенням причин. Однак оскаржуване рішення не містило конкретної норми законодавства, на підставі якої позивача не випустили з країни, і не визначало, яких саме документів він не надав.

Суд послався на сталу позицію Верховного Суду: вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, і дає їй можливість оскаржити його. Лише за умови ухвалення обґрунтованого рішення може бути забезпечений належний публічний і судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. Ненаведення мотивів суб'єктивізує акт державного органу та не дає суду можливості встановити дійсні підстави його прийняття й перевірити законність, обґрунтованість і пропорційність рішення. У цьому контексті суд послався на постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18 та від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18.

Аналізуючи Правила перетинання державного кордону, суд встановив, що згідно з пунктом 2-6 Правил №57 в умовах воєнного стану право на виїзд мають, зокрема, військовозобов'язані, які не підлягають призову під час мобілізації. Лікар не належав до осіб, визначених пунктами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та пунктом 2-14 Правил №57. Доказів протилежного відповідач не надав.

Суд встановив, що позивач подав повний пакет документів — бронювання, наказ про відрядження, запрошення на курс, докази його оплати, транспортні документи та підтвердження бронювання житла. Суд дійшов висновку: оскільки документи підтверджували право на відстрочку через бронювання і службову мету поїздки, правових підстав для висновку про непідтвердженість мети виїзду у прикордонної служби не було. Схоже правозастосування суд проілюстрував постановами Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22 та від 20 грудня 2024 року у справі №160/14683/22.

Рішення посадової особи прикордонної служби, за висновком суду, не відповідало критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості актів індивідуальної дії і протиправно втрутилось у реалізацію конституційного права позивача вільно залишати територію України. Суд визнав рішення таким, що суперечить частині другій статті 2 КАС України, і скасував його.

Щодо матеріальної шкоди суд керувався статтею 56 Конституції України, а також статтями 1173 і 1174 ЦК України, які передбачають відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями органів державної влади та їх посадових осіб, незалежно від вини. Матеріали справи №380/25563/25 містили квитанції про оплату квитків на поїзд і літак, документи про бронювання житла, рахунок-фактуру на оплату навчального курсу та посадкові документи. Суд визнав, що ці докази підтверджують понесені витрати, і стягнув 40 700,96 грн матеріальної шкоди.

Вимогу про стягнення 20 000 грн моральної шкоди суд відхилив. Позивач не зазначив, з яких міркувань визначав саме цю суму, не описав конкретних моральних страждань і не довів безпосереднього причинного зв'язку між рішенням відповідача та заподіяною шкодою. Суд нагадав, що сам факт порушення права не може бути єдиною підставою для стягнення моральної шкоди.

За підсумком Львівський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов: визнав рішення про відмову протиправним і скасував його, стягнув на користь лікаря 40 700,96 грн матеріальної шкоди та 1 937,92 грн судового збору. У задоволенні решти вимог відмовив.