Мобілізований відмовився від присяги та зник на пів року: що вирішив суд Чернігівської області

Козелецький районний суд Чернігівської області розглянув кримінальне провадження щодо мобілізованого військовослужбовця, якому інкримінували самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби в умовах воєнного стану — за частиною п'ятою статті 407 КК України. Вину чоловік не визнав.

У вересні 2025 року його призвали на військову службу під час мобілізації. Наказом командира військової частини від 13 вересня 2025 року чоловіка зарахували до списків особового складу, поставили на всі види забезпечення та призначили солдатом на посаду курсанта навчального взводу навчальної батареї навчального зенітного ракетного дивізіону. Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 12 вересня 2025 року, його визнали придатним до військової служби.

Не пізніше 06:10 27 жовтня 2025 року він без поважних причин і дозволу командування залишив частину. До місця служби чоловік повернувся лише 23 квітня 2026 року — після затримання в порядку статті 208 КПК України. Увесь цей час він працював неофіційно та жодних заходів для повернення до частини не вживав, хоча мав таку можливість.

У суді обвинувачений пояснив, що вважає мобілізацію незаконною, тому відмовився виконувати обов'язки військової служби та залишив частину. За його словами, роз'яснення командування про наслідки нескладення Військової присяги він сприймав як психологічний тиск і не вважав себе військовослужбовцем.

Водночас обвинувачений підтвердив: протягом майже шести місяців відсутності він так і не звернувся до жодного державного органу чи медичного закладу з питанням щодо можливої незаконності мобілізації. Рішення ВЛК також не оскаржував.

Командир навчальної батареї розповів суду, що обвинувачений прибув до частини, був поставлений на котлове та грошове забезпечення, однак відмовився його отримувати. Військової присяги не склав, форму носити відмовлявся, допомагав на кухні. Скарг щодо незаконного призову, стану здоров'я або дій ТЦК від нього не надходило. Дозволу на залишення частини ніхто з посадових осіб йому не давав.

Заступник командира з психологічної підтримки персоналу підтвердив, що від отримання речового майна і грошового забезпечення чоловік відмовився, посилаючись на переконання, не пов'язані з релігією. За місцем служби характеризувався посередньо.

Вину обвинуваченого підтверджували військовий квиток, наказ про зарахування до списків особового складу та призначення на посаду курсанта, акт службового розслідування, доповідь і рапорт командування про самовільне залишення частини без зброї, повідомлення правоохоронним органам, наказ про виключення з усіх видів забезпечення, журнал роботи посадових осіб психологічної підтримки персоналу та довідка ВЛК.

Оцінюючи доводи про незаконність мобілізації, суд звернувся до законів України "Про військовий обов'язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Судді встановили: матеріали справи не містять відомостей про оскарження висновку ВЛК або звернень щодо повторного медичного огляду, а довідка про придатність до служби залишається чинною.

У справі № 734/2548/26 суд зазначив: якщо обвинувачений справді вважав мобілізацію незаконною, ефективним захистом було б оскарження дій ТЦК та СП, а не ухилення від служби після зарахування до військової частини. Тому ці доводи суд відхилив.

Окремо суд наголосив: навіть наявність проблем зі здоров'ям під час проходження служби в умовах воєнного стану не дає права самовільно залишати місце служби всупереч установленому порядку. Як зазначено у вироку, такі дії підривають боєздатність підрозділів Збройних Сил України та інших формувань, залучених до захисту держави від збройної агресії РФ, а також можуть створювати в інших військовослужбовців відчуття вседозволеності та безкарності за вчинення діянь усупереч інтересам служби.

Призначаючи покарання, суд урахував тяжкість злочину, тривалість відсутності на службі та те, що чоловік надав перевагу особистим інтересам перед виконанням обов'язків із захисту України, її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Також взяв до уваги відсутність обліку у лікаря-нарколога та психіатра, відсутність попередніх судимостей — і посередню характеристику за місцем служби.

Застосувати статті 69 та 75 КК України суд не міг: законодавство забороняє призначати більш м'яке покарання або звільняти від відбування з випробуванням за злочинами, передбаченими статтею 407 КК України, вчиненими в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Козелецький районний суд Чернігівської області визнав чоловіка винним за частиною п'ятою статті 407 КК України та призначив 5 років 6 місяців позбавлення волі. Строк відбування покарання обчислюється з моменту затримання — 23 квітня 2026 року. Час попереднього ув'язнення зараховується день за день. До набрання вироком законної сили чоловіка залишено під вартою.