Нордіо: "Найважливішу книгу про правосуддя написав Муссоліні"
Італійський міністр юстиції Карло Нордіо знову опинився в центрі скандалу. Цього разу — через заяву, яка змусила багатьох схопитися за голову: він публічно назвав книгу, написану за часів Муссоліні, "найважливішою для системи правосуддя". Прозвучало це якраз тоді, коли країна й без того кипить через суперечку навколо "антифашистського сертифіката" для учасників книжкового ярмарку "Più libri Più liberi".
Дискусію про "патентино антифашиста" — своєрідну перевірку на лояльність до демократичних цінностей — розпалила особисто прем'єр-міністр Джорджа Мелоні. Вона різко розкритикувала ідею такого фільтру для видавців і авторів. Нордіо, схоже, вирішив підлити оливи у вогонь своєю несподіваною ремаркою про спадщину дуче.
Реакція не забарилася. Представниця суддівської асоціації "Область" Заккаро не приховує скепсису: "Боюся, що тут шукають просто ефектну фразу, а не серйозну дискусію". За її словами, подібні висловлювання лише поглиблюють тривогу тих, хто стежить за станом незалежності судової системи в Італії.
Ця історія — черговий епізод у довгій суперечці про те, де в сучасній Італії проходить межа між історичною пам'яттю та політичним провокуванням.
Висловлювання Нордіо стосується, імовірно, "Кодексу Рокко" 1930 року — зводу кримінального законодавства, розробленого за особистої участі Муссоліні та міністра юстиції Альфредо Рокко. Цей кодекс, незважаючи на своє фашистське походження, залишався основою італійського кримінального права аж до часткових реформ 1970-х років. Сучасні правознавці визнають його технічну досконалість, водночас наголошуючи, що він слугував інструментом придушення політичних опонентів і закріплював авторитарну вертикаль влади. Більшість істориків права застерігають від ототожнення юридичної форми з її ідеологічним змістом.
У демократичних країнах питання про наукову спадщину авторів тоталітарних режимів вирішується по-різному, однак із дотриманням чітких принципів. У Німеччині праці нацистських юристів, зокрема Карла Шмітта, вивчаються в університетах виключно в критичному контексті, з обов'язковою деконструкцією їхньої ідеологічної складової. У Франції роботи режиму Віші допускаються до наукового обігу лише за умови їх чіткої історичної маркованості. Натомість позиція чинного італійського міністра юстиції, який публічно вихваляє доробок Муссоліні без подібних застережень, суперечить загальноєвропейській практиці відповідальної роботи з тоталітарною спадщиною і викликає стурбованість серед правозахисних організацій.