Поїхав на ВЛК і вирішив, що непридатний: Верховний Суд залишив у силі вирок військовому за самовільне залишення частини

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 5 серпня 2026 року розглянув справу № 463/1474/25. Предмет — кримінальна відповідальність військовослужбовця за самовільне залишення частини (СЗЧ): людина не повернулася на службу після направлення на військово-лікарську комісію в умовах воєнного стану.

Суд перевіряв, чи доведена вина за ч. 5 ст. 407 КК України та чи були допустимими докази, на яких трималися висновки попередніх інстанцій.

Що сталося

Військовослужбовця направили на ВЛК для визначення придатності до служби. 22 серпня 2024 року він прибув до управління прикордонного загону, отримав документи та вибув до Львівського військово-медичного клінічного центру ДПС України. З листа медичного центру від 23 серпня 2024 року випливає: 22 серпня він проходив ВЛК і того ж дня вибув амбулаторно.

Далі — тиша. 23 серпня до служби охорони здоров'я він не прибув, на зв'язок не виходив. До фактичного затримання 20 грудня 2024 року перебував за місцем проживання — майже чотири місяці.

Вину військовий не визнав. За його поясненнями, огляд під час ВЛК провели поверхнево — він побував лише у кількох лікарів, усі наявні захворювання не встановили й не підтвердили, а в стаціонарному обстеженні для повного діагностування відмовили через відсутність електронного направлення. Жодних скерувань і направлень, стверджував він, йому не надавали — і на підтвердження вказував на відсутність свого підпису на таких документах.

Суд першої інстанції засудив його за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років позбавлення волі. Апеляційний суд вирок залишив без змін.

Позиція Верховного Суду

ВС нагадав: відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України касаційна інстанція переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. За ст. 91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія правопорушення, винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета. За ч. 1 ст. 94 КПК кожний доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв'язку.

За результатами перевірки судових рішень Верховний Суд не знайшов обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків попередніх інстанцій.

Висновок про доведеність вини суд першої інстанції зробив на підставі показань свідків, висновку службового розслідування, рапорту начальника служби охорони здоров'я про неприбуття, витягів з наказів, повідомлення про неприбуття з лікування, медичної характеристики та довідки гарнізонної військово-лікарської комісії про придатність до служби.

Суд окремо нагадав про стандарт доведення поза розумним сумнівом: сукупність встановлених обставин справи має виключати будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання вирішується на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, наданих обома сторонами — обвинуваченням і захистом.

Щодо складу правопорушення ВС зазначив: об'єкт злочину за ч. 5 ст. 407 КК України — порядок проходження військової служби. З об'єктивного боку він полягає у нез'явленні вчасно без поважних причин на службу з відрядження, відпустки або лікувального закладу. Суд пояснив: нез'явлення вчасно означає, що військовослужбовець залишив частину або місце служби на законній підставі, мав об'єктивну можливість повернутися в установлений строк, однак цього не зробив і перебував поза розташуванням частини довше, ніж дозволено. Ухилення від несення обов'язків здійснюється через бездіяльність.

Суд встановив: докази у сукупності та взаємозв'язку доводять, що засуджений не виконав припис виконуючого обов'язки командира військової частини та не з'явився до Львівського військово-медичного клінічного центру ДПС України для проходження ВЛК, після завершення якої мав повернутися до місця служби.

Доводи захисту щодо дати прибуття і вибуття та необізнаності про направлення на ВЛК ВС визнав необґрунтованими. Окремо перевірив аргумент про недопустимість висновку службового розслідування через відсутність підписів укладачів. Визнав і його безпідставним: матеріали провадження свідчили, що начальник прикордонного загону надіслав висновок до Територіального управління ДБР у Львові з накладенням особистого кваліфікованого електронного підпису.

Колегія суддів погодилася з висновками обох попередніх інстанцій: винуватість засудженого за ч. 5 ст. 407 КК України доведена допустимими й достатніми доказами поза розумним сумнівом. Касаційну скаргу захисника залишили без задоволення, попередні рішення — без змін.

Суд підтвердив: для притягнення до відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України вирішальним є встановлення факту, що військовослужбовець знав про обов'язок своєчасно прибути до місця служби, але не виконав його. У цій справі суди встановили: він знав про направлення на ВЛК, однак після вибуття на медичний огляд до місця служби не повернувся.

Військові юристи фіксують типову помилку, яку допустив і фігурант цієї справи: військовослужбовці плутають власну суб'єктивну оцінку результатів медогляду з офіційним висновком ВЛК. "Доки комісія не видала офіційний документ про непридатність — людина вважається придатною і зобов'язана повернутися до місця служби. Особисте переконання, що тебе не долікували або оглянули поверхнево, не є правовою підставою для самовільного залишення", — пояснює адвокат у сфері військового права Олександр Мельник. Він також наголошує на критичній важливості документування: кожен наказ або направлення на ВЛК слід отримувати під особистий підпис або зберігати скріншот електронного направлення. Якщо військовослужбовець вважає огляд неповним, він має право письмово оскаржити висновок комісії в установленому порядку — але не самовільно їхати додому. Фіксувати відмову у стаціонарному обстеженні також треба письмово: звернення на ім'я начальника медичного закладу з відміткою про прийняття слугуватиме доказом у разі подальших правових спорів.

Судова статистика свідчить про різке зростання кількості проваджень за статтею 407 КК України після введення воєнного стану у лютому 2022 року. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, якщо у 2021 році суди розглядали одиниці подібних справ на місяць, то вже у 2023–2024 роках їхня кількість зросла в десятки разів — переважно за частинами четвертою та п'ятою статті, що передбачають відповідальність в умовах воєнного стану. Окремо виокремлюється категорія справ, пов'язаних саме з нез'явленням після направлення на ВЛК: правники відзначають, що такі випадки стали системними приблизно з середини 2023 року, коли значно збільшився потік військовослужбовців, направлених на медичні огляди. Суди, як правило, не беруть до уваги посилання на незадовільну якість медогляду як пом'якшувальну обставину, якщо людина не вжила жодних офіційних заходів для його оскарження і просто перестала з'являтися на службу.