Чорний список СРСР: ТОП-6 українських фільмів, яких боялася радянська влада

У радянській системі пропаганда та поширення неправдивої інформації серед українців мали глибоке підґрунтя, оскільки влада жорстко контролювала всі аспекти життя, зокрема кінематограф. Українське кіно стало однією з жертв цієї репресивної політики.

За Радянського Союзу чимало фільмів, що відображали українську культуру, історію та дійсність, опинилися під забороною. Таким чином режим намагався вплинути на світогляд народу, обмежуючи доступ до автентичної культурної спадщини та правдивої інформації. Про це пише 24 Канал.

1. Фільм "Совість" (1968) – спочатку був заборонений і став жертвою крадіжки, через що вважався назавжди втраченим. Після заборони єдиний екземпляр стрічки зник, і здавалося, що вона безповоротно стерта з культурної спадщини. Проте у 1989 році сталося несподіване: невідома особа залишила плівку біля дверей фільмосховища Державної кіностудії імені Довженка.

Ця знахідка виявилася тим самим забороненим фільмом, і його повернення стало справжньою сенсацією для кінематографічного світу.

2. Фільм "Білі хмари" (1968) режисера Ролана Сергієнка зазнав значних цензурних правок, які суттєво вплинули на його кінцевий вигляд. Стрічку різко розкритикували у СРСР, після чого з неї вирізали чимало важливих сцен. Унаслідок цього початкова концепція та художній задум були істотно змінені.

Через численні втручання фільм так і не дійшов до глядача у тому вигляді, в якому його задумав режисер.

Читайте також: Обличчя СРСР: що насправді було головною візитівкою країни

3. Фільм "Криниця для спраглих" (1966) режисера Юрія Іллєнка, знятий за сценарієм Івана Драча, від початку не мав шансів потрапити на екрани. Через критику радянської дійсності та невідповідність офіційній ідеології ЦК КПУ наказало знищити всі копії стрічки, звинувативши її в "ідейних збоченнях".

Проте одна копія збереглася завдяки самому Іллєнку. Ризикнувши, він викрав єдиний примірник фільму й переховував його упродовж усієї заборони.

Лише у 1988 році, після 22 років замовчування, "Криницю для спраглих" нарешті побачили глядачі.

4. Фільм "Пропала грамота" (1972) – займає 12-те місце у списку 100 найкращих українських стрічок, що свідчить про його вагомий внесок у національний кінематограф. Однак виразний український колорит картини викликав невдоволення радянської влади. Після численних цензурних правок фільм так і не отримав дозволу на показ.

Лише через 12 років стрічка нарешті з’явилася на екранах. Попри всі перешкоди, "Пропала грамота" увійшла в історію українського кінематографа та здобула статус однієї з його найвизначніших робіт.

5. "Та, що входить в море" (1965) – короткометражний фільм Леоніда Осики, що став великим відкриттям у СРСР. У своєму дебютному творі режисер зробив ставку на повну відмову від слів, обираючи замість них світло, кольори, образи, емоції та відчуття, створюючи таким чином винятковий кінематографічний досвід. Нереально було передати зміст фільму, оскільки його потужність і виразність зосереджувалася в візуальному та чуттєвому сприйнятті. Однак, попри новаторство, стрічка зазнала критики за "екзистенціалізм" і "занепадницькі настрої", що свідчило про негативну реакцію влади на її нестандартний художній підхід. Через ці звинувачення фільм так і не потрапив на широкий екран. Першу можливість побачити роботу Осики глядачі отримали лише в кінці 1980-х.

Читайте також: Як у СРСР катували легенду космонавтики

6. "Довгі проводи" (1971) – коли фільм був майже завершений, керівництво Одеської кіностудії почало наполягати на необхідності його доопрацювання. Однак Муратова рішуче відмовилася задовольнити ці вимоги, зберігаючи кінопрацю в її оригінальному вигляді. Незабаром після цього, спеціальним указом ЦК Компартії фільм було повністю заборонено. Стрічка не демонструвалася в кінотеатрах і була заборонена для широкого показу.

Тільки через 15 років, коли змінився політичний ландшафт і знизився рівень цензурного контролю, фільм зміг вийти на екрани. Його дебют на міжнародній сцені виявився вдалим, і картина отримала нагороду на Міжнародному кінофестивалі в Локарно, що стало підтвердженням її художньої значущості та важливості в історії кінематографії.

Ці кінострічки не лише зазнали утисків радянської цензури, а й перетворилися на знакові приклади боротьби за національну самобутність та свободу творчості. Їхнє вилучення з радянського простору наголошує на значущості українського кіномистецтва, яке, попри всі перешкоди, вписало яскраву сторінку в історію світового кінематографа.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про те, що насправді криється за багатьма популярними радянськими фільмами 50-х та до чого тут ГУЛАГ.

Бажаєте отримувати найактуальніші новини про війну та події в Україні – підписуйтесь на наш Telegram-канал!