Чорне дзеркало Донбасу

БЛОГ

Зміни в ОРДЛО. Це основна тема моїх досліджень про війну та окупацію. Бо це важливо. Цей факт підтвердять ті, хто побував в окупації, бо вони бачили ці блискавичні зміни у суспільстві, у людях, тому розуміють, про що я пишу з перших букв. А ось тим, хто про окупацію, слава богу, тільки читає ці тексти та дослідження видаються досить дивними, незрозумілими, навіть дратуючими. Більшість людей, які не бачили окупації та не бачили зміни суспільства під впливом окупації, оцінюють ці тексти з позиції "так не буває". Ті ж, хто пережив окупацію, але читав мої спостереження та дослідження, пишуть, що завдяки цим дописам вони змогли вижити та врятуватися, пише Олена Степова для "Інформаційного спротиву".

Зміни в людях, зміни у суспільстві під час війни та окупації – це неймовірно важка та важлива тема. Бо війна, це люди. Ці люди приймають рішення написати донос, навести окупантів на хату свого сусіда, віддати на зґвалтування дітей своїх знайомих в обмін на особисту безпеку.

Під час окупації можливі декілька варіацій розвитку подій: це абсолютна консолідація суспільства, що виступає єдиною силою спротиву проти окупантів, це утворення критичної більшості, яка стане допомагати окупантам й стане домінуючою у суспільстві, це утворення абсолютно різних й абсолютно протилежних груп суспільства, які будуть воювати один проти одного й шукати схвалення окупантів у цій боротьбі, це утворення абсолютно різних й абсолютно протилежних груп суспільства, які не будуть воювати один проти одного, бо виберуть "золоту середину" у спілкуванні, спрямовану на виживання, це утворення абсолютно різних й абсолютно протилежних груп суспільства, одна з яких буде шукати схвалення окупантів, а інша буде вести боротьбу з окупантами та першою групою.

Навіть якщо на початку окупації суспільство може чинити опір, то під кінець окупації все одно створиться критична більшість, яка або підтримає окупантів, або мімікрує до їх рівня й почне вичавлювати та знищувати усіх, хто їм заважає, тобто виступає проти введення нових правил та законів.

Тобто там, де буде працювати так звана повна або часткова політична та соціальна інертність суспільства, там суспільство швидше стане схожим на окупантів, прийме їх звички, мову, їжу, традиції, поведінку.

Якщо окупація буде тривала, інертність суспільства переросте в мімікрію, тобто критична більшість суспільства стане подібною до окупантів.

Саме тому я б розділяла тривалу окупацію (ОРДЛО) й не тривалу окупацію (ТОТ 2022-2024). В ТОТ досі йде боротьба, тихий протест, там досі є консолідація суспільства, боротьба за збереження української ідентичності, несприйняття нових законів, моралі та правил життя.

В ОРДЛО критична більшість за 10 років окупації абсолютно мімікрувала до рівня окупантів.

Змінилась мова, місцеві старанно окають та акають, повторюючи вимову окупантів з росії. З’явилося багато староруських слів "окстись", "аки", "алабушек", "дещерь", "длань", та інших. Звісно змінилися свята, особливість святкування. Тепер жодне свято в ОРДЛО не проходить без російських "скоморохов, кокошников, сарафанов, балалаек, лаптей, циганей, медведей" (костюм). Змінилися норми моралі та виховання. Змінилися норми соціальної поведінки.

Знаєте, якщо описати це не науково, а просто по своїм враженням, то це, як зняти з людини замок, який утримував щось внутрішнє. Люди скидали з себе маски доброчинності з таким полегшенням, неначе вони весь час були у тюрмі й тільки з настанням "руського миру" вони реально звільнилися від того, що їм заважало, стримувало, як звільнитися від кайданів чи "гаміної сорочки".

Це відбувалося настільки швидко, що реально виникали думки про те, що люди чекали моменту цього внутрішнього звільнення й потребували його.

Багато разів я чула від тих, хто "руський мир-путінвведи", у відповідь на свої власні питання "а что мне дала эта ваша Украина" – "сегодня я могу делать все, что хочу, а при Украине меня бы за это уже посадили".

Окупація, це ще й пропаганда. Й можна б було щось списати на цю саму пропаганду, як би не одне "але". Уся пропаганда "руського миру", це прості повторення на сучасний лад радянських наративів. Осучаснені радянські наративи просто пробуджували людину й все. Навіть якщо це людина народжена й вихована у часи незалежності України, з неї все одно ліз совок, бо основне її виховання, це імпринтинг. Імпринтинг, це знання, мораль, норми поведінки, звички, які вона отримала від батьків та суспільства у неусвідомленому віці (з пелюшок до 16 років).

Саме тому в ОРДЛО росія вкладає шалені кошти у освіту.

З дитсадка діти вчаться жити по-руськи, військова форма, автомат, ненависть до світу, бажання вбити, бажання вмерти за ідеї росії.

Це виховання діти отримують повсюди: дитсадок, школа, навчальні заклади, родина.

Так, саме родина закріплює ці навички. Якщо родина не сприймає ці наративи, вона корегує дитину "у школі ти виконуєш те, що кажуть, а у житті-ні". Якщо родина підтримує ці наративи та спосіб життя, дитина чує про "бомбіть омеригу", п’є з батьками "на посошок", грається з батьківським автоматом.

Проросійське суспільство – це виховання у абьюзі, булінгу, психологічному терорі, який з часом починає сприйматися, як норма.

Дітей б’ють у родинах, психологічні знущання змінюються на фізичні, моральний пресинг співіснує з фізичним болем.

Наразі у ОРДЛО все більше родин, де з’являється другий чи третій "батько", тобто співмешканець, "гражданський муж", який приходить у родину замість вбитого.

Місцеві мешканки залюбки беруть собі співмешканців з бурятів, якутів, дагестанців та інших багатонаціональних росіян, які окупували Донбас. Й дитина, яка втратила батька, скажемо так, громадянина України, корінного мешканця Донбасу, а отримала якогось псковсько-омсько-архангельсько-сургуто-колима-краснодарсько-якутського "папу", який впевнено розповідає їй, що вона має голою сидіти у нього на колінах, щоб "была родительская связь", отримує ще й штурханів від матері, якщо вона проти цього.

Більшість матерів знають, що їх дітей розбещують та ґвалтують "папы", але закривають на це очі, щоб був мир та любов у родині.

Окупанти знову ввели на окупованих територіях забуті з часів срср "снохачество", "сімейну педофілію", "інцест" та інші тортури для дітей. Тепер це норма життя. Дітям немає куди з цим йти, бо ж родина на боці нового "папы". Та й друзі-підлітки скажуть "терпи", бо в їх родинах теж саме.

Це ще й прикривається психологічним тиском "он нас кормит", "он тебе покупает", "мы живем на его деньги", ты что хочешь голодать".

Насилля над дітьми – це норма життя на росії та в окупації. Воно повсюди, й дитина яка занурюється у світ болю, пручається, але згодом починає сприймати цей біль, як належний, тортури, як норму. Бо у родині б’ють, ґвалтують, знущаються, у школі б’ють, ґвалтують, знущаються, у дитячому таборі б’,’ють, ґвалтують, знущаються.

До 16 років більшість дівчаток втрачають не тільки можливість народити, бо змушені робити аборти, а й потребу у коханні й сексуальному контакті, бо сприймають його виключно, як наругу.

Але ґвалтують не тільки дівчат, просто хлопці про це мовчать значно більше. Наприклад, у школах ОРДЛО зростає кількість зґвалтувань саме хлопчиків, бо реклама "вагнера" робить свою справу, то критична більшість хлопців хоче бути схожа на "героїв" "вагнера", які "опускають" кого захочуть та тримають у рабстві "опущених".

Фактично ОРДЛО – це зараз великий полігон по підготовці дітей до помсти за свої дитячі образи. Тортурами з них готують вбивць та ґвалтівників.

Усе це толерує критична більшість суспільства, бо вона задіяна у цьому механізмі знищення дітей. Насилля у родині з приходом на Донбас "руського миру" стало нормою життя.

"Бьет-значит любит" – це кажуть не тільки чоловіки жінкам, а мами своїм дітям.

10 років окупації, й ми вже не зможемо повернути цим дітям дитинство, ми навіть не зможемо показати їм, яке воно буває, справжнє дитинство, де тебе люблять вдома та у школі. Більш того, ці діти ніколи не повірять, що десь діти живуть іншим життям. А якщо цим дітям ОРДЛО хтось про це розповість, то стане їх ворогом, бо він мав це дитинство, а вони ні.

Покоління, яке зростає у ненависті, – зламані діти зламаного народу. Так відбувається знищення нації, просто пам’ятайте про це.

Те, що відбувається в ОРДЛО та ТОТ, росія готує усім нам. Це для тих, хто досі питає навіщо їм читати про окупацію й навіщо я це досліджую та пишу про це.

Зрощення маленьких вбивць, щоб вони знищували свою землю й свій народ, щоб вони будували гетто, руський мир й не шукали кращого життя. Це для тих, хто досі каже, що ми не повинні писати про ці факти, щоб не демонізувати народ Донбасу.

ОРДЛО – це чорне дзеркало в яке ми повинні дивитися, щоб розуміти, що ворог готує нам й що буде, якщо ми допустимо окупацію ще більших територій України.

Усе це страшні злочини росії. За усе це, за кожну зламану дитину, вони мають понести покарання. А діти… за 10 років окупації більшість з них виросла й стала до лав "армії лнр та днр", й кожен рік окупації поставляє до лав російсько-колаборантської армії ще більше "сволочей", яких зростила машина російсько-радянського виховання, бо вчорашні діти стають дорослими. Й єдине спасіння для нас, а може й для них – це звільнення окупованих територій й повернення туди людяності. Хоча на це може піти більше років ніж на звільнення.