Токер Карлсон. Тройная миссия посредника между Путиным и Трампом
БЛОГ
Бывший американский телеведущий Такер Карлсон, с позором изгнанный из телевизионного канала Fox, стал настоящей звездой российской пропаганды, после того как прибыл в Москву и объявил о намерении взять интервью у президента РФ Владимира Путина.
Далее текст на языке оригинала
Це інтерв’ю швидше за все оприлюднять у колишньому Твіттері – платформі Х, що належить одіозному мільярдерові Ілону Маску.
І зараз за Такером Карлсоном ходять буквально натовпи російських пропагандистів. Кожний його крок у столиці РФ – перебування в театрі чи навіть відвідування російського супермаркету супроводжується неймовірною журналістською увагою.
Отже, для чого ж Володимиру Путіну Такер Карлсон?
Тут є відразу кілька очевидних причин. Перша з них пов’язана з тим, що російський президент скучив за західною увагою й намагається продемонструвати цю увагу своїм співвітчизникам.
Адже скільки б у російській столиці не говорили про "поворот на схід", про "особливі стосунки" з Китаєм чи Північною Кореєю, насправді російське суспільство завжди тяжіло саме до визнання на Заході.
І саме тому в сталінські часи кожного західного письменника чи діяча культури, який прибував до російської столиці, теж оточували незмінною увагою й повагою. Ромен Роллан, Леон Фейхтванґер, Андре Жид мали набагато більшу увагу від радянської влади й місцевих діячів культури, ніж увага, якою міг би похвалитися Такер Карлсон. І це якраз і говорить про вторинний характер російського авторитаризму, про його залежність від західної уваги.
Такер Карлсон, хоч і колишній, але американський телевізійний ведучий, сприймається росіянами буквально як людина зі "справжнього світу", яка відвідує "дике поле".
Приблизно так, як вивів свого головного героя Воланда у відвідинах ним Москви російський письменник Михайло Булгаков. Ось на такого Воланда росіяни очікують кожного божого дня. І ось із таким Воландом хоче поговорити про свої політичні плани російський диявол №1 - Володимир Путін.
Це така психологічна ситуація, яка характеризує шизофренію й у голові самого Путіна, і в головах мільйонів його співвітчизників, які завжди розповідають про те, як би вони знищили Америку, але готові померти за джинси, американську мелодію чи увагу першого-ліпшого американського туриста.
Другий момент — суто політичний. Путіну потрібно не стільки дати інтерв’ю Такеру Карлсону – він прекрасно розуміє, що одіозний телеведучий не має жодного впливу на ту аудиторію, яка могла б змінити свою точку зору про російську агресію з огляду на слова російського диктатора, — скільки надіслати політичні сигнали людині, щирим прихильником якої залишається Карлсон.
Як відомо, Карлсон є улюбленим телеведучим колишнього американського президента Дональда Трампа. І, як відомо, Трамп зараз намагається зробити все можливе й має для цього всі шанси, щоби стати кандидатом на посаду президента США від Республіканської партії.
Трамп неодноразово говорив, що може буквально за кілька годин закінчити російсько-українську війну шляхом перемовин із російським президентом Володимиром Путіним, який викликав незмінну симпатію в одіозного американського політика та бізнесмена.
Однак для того, щоб закінчити війну шляхом перемовин із Путіним, Трамп мав би принаймні знати, якими будуть переговорні умови самого російського президента. І, таким чином, розмова Карлсона й Путіна, яка буде оприлюднена як інтерв’ю одіозного екстелеведучого з одіозним російським диктатором, і та розмова, яка відбудеться між Путіним і Карлсоном без телевізійних камер для спеціальної передачі колишньому президенту Дональду Трампу, і буде змістом тих сигналів, які Путін хотів би передати екс-президенту США через людину, якій Трамп може принаймні довіряти.
Таким чином, Карлсона можна вважати посередником у майбутніх домовленостях Путіна й Трампа в разі, якщо колишній американський президент стане переможцем виборів очільника США. Утім, ми бачимо, що й без цих виборів Трамп, користуючись безпрецедентним впливом на Республіканську партію США, на її сенаторів і членів палати представників, гальмує виділення американської допомоги Україні й таким чином серйозно впливає на розвиток подій у війні.
І Путіну дуже потрібно, аби Трамп сприймав його сигнали як серйозні й продовжував, принаймні у передвиборчий період, робити все можливе й неможливе, щоб поліпшити позиції Росії у війні й допомогти Путіну не тільки захистити окуповані ним території України, а й спробувати окупувати ще значні частини території ненависної Путіну держави.
Отже, Карлсон у російській столиці грає відразу кілька ролей – і представника Заходу, який демонструє, що увага до росіян, їхньої держави та їхнього президента продовжує залишатися стабільною, і людини, яка має повідомити сигнали для ймовірних домовленостей між Путіним і Трампом за спиною української держави та українського народу, і інструмента для забезпечення воєнної активності російської армії в умовах відсутності належної американської допомоги.
Мені здається, що цих причин достатньо для того, щоби Путін витратив час на розмови з журналістом, який явно не вирізняється розумінням того, що відбувається не тільки в російсько-українській війні, а й в американській політиці, однак з ентузіазмом транслює своє безумство великій кількості своїх, не менш безумних, прихильників.