Сі Цзіньпін формує "китайську Європу": які наслідки для України
Під час свого перебування у Пекіні державний секретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен попереджав своїх китайських співрозмовників — насамперед голову КНР Сі Цзіньпіна та міністра закордонних справ Ван Ї про наслідки військово-технічного співробітництва Китаю і Росії.
Звісно, у Китаї будуть уважно аналізувати ці попередження американського високопосадовця — насамперед, з економічної точки зору. Однак, навряд чи відмовляться від відносин з Росією, яка стає не тільки економічним, але й політичним партнером Китаю з точки зору формування його "сфери впливу" у світі, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.
Однак ситуація докорінно змінилася. Колись Радянський Союз був для комуністичного Китаю своєрідними "воротами в Європу", а тепер Пекін формує власну європейську політику, в якій особливо не координується з Москвою. Й мова не тільки про економіку, але й про політичну підтримку. Тільки цими днями стало відомо, що очільник Китаю Сі Цзіньпін під час свого європейського турне відвідає не тільки Францію, а й Сербію та Угорщину.
Очевидно, що атмосфера візиту до Белграда і Будапешта буде відрізнятися від візиту до Парижу. На відміну від Емманюеля Макрона Александар Вучич і Віктор Орбан не будуть нарікати на військово-технічні звʼязки Китаю з Росією й пропонувати Сі Цзіньпіну вплинути на Володимира Путіна. Навпаки, сербський і угорській лідери будуть розповідати про стабілізуючу роль Китаю у світі й шукати конструктив у китайському "мирному плані". Бо вважатимуть, що пошук цього конструктиву відкриє їм дорогу до китайських грошей.
Отже, ми бачимо, що є принаймні дві країни в Європі, які готові вітати Сі Цзіньпіна не просто як лідера однієї з наймогутніших країн світу, але як союзника і однодумця. При цьому одна з цих країн є членом Європейського союзу і НАТО, а друга продовжує претендувати на членство у ЄС.
Додамо до цього Білорусь, лідер якої Олександр Лукашенко — постійний гість у Пекіні. І для Лукашенка ці візити — не просто про економіку, але й про легітимність його власної влади, яку визнають у Китаї, і захист власного суверенітету від ймовірних зазіхань з Кремля. Бо ж Лукашенку краще бути частиною "китайської Європи", ніж путінської Росії.
Так що ж, "китайська Європа" дійсно існує? Поки що ні, але Сі Цзіньпін явно докладає зусиль для її появи й готовий відвідувати навіть маленькі країни континенту для демонстрації своєї прихильності. Критерій цієї прихильності - готовність до підтримки контактів з Китаєм не стільки в економіці (цього всі бажають), скільки у політиці.
І ще цікава ознака цієї "китайської Європи" — лідери Сербії, Угорщини і Білорусі мають непогані стосунки не тільки з Китаєм, а і з Росією.
Це, до речі, має стати важливим уроком для тих українських політиків і бізнесменів, які вірять в китайські інвестиції і якісь особливі стосунки з Пекіном після війни. Як не виправдались розрахунки на реальне китайське посередництво під час війни, так не виправдаються сподівання на китайські гроші після неї. Бо в українському випадку важливою умовою такого співробітництва мають стати хороші відносини з Росією.
А це Україні найближчими роками, а може, й десятиріччями, явно не загрожує. Ну а значить — Україна не буде "китайською Європою".