Павло Присяжнюк про енергетику та найкращий спосіб інвестування для українців

Ціни на газ у Європі у 2021 році сягнули історичного максимуму, енергетична криза вдарила по більшості сфер промисловості. Про те, як Україна переживе нові енергетичні реалії та що може змінитись у 2022, читайте в інтерв'ю видання OBOZREVATEL з інвестиційним банкіром Павлом Присяжнюком.

Таких цін, як були до літа, вже не буде

– Уся Європа страждає від енергетичної кризи. Ціни на газ злетіли до історичного максимуму, український бізнес кричить про те, що не може працювати за такої вартості енергоресурсів. Чи повернемось ми до старих цін на газ, коли і які фактори на це впливатиме?

– До таких цін, які були на початку літа 2021 року, 300-400 доларів за тисячу кубометрів, ми не повернемося. Швидше за все, до літа 2022 буде зниження ціни до 600 доларів. На це впливає багато факторів: наявність ресурсу, попит, обсяги споживання електричної та теплової генерації та промисловості.

Для енергонеефективної промисловості України це є велика проблема. Крім цього, хімічна промисловість, яка виробляє азотну групу добрив, також змушена була відреагувати на ситуацію. Місяць тому, коли тисяча кубометрів коштувала понад тисячу доларів на європейських хабах, зупинилися британські та європейські заводи.

Китай обмежив експорт. Індія активно шукає джерела постачання добрив. Країни обмежують експорт та орієнтуються на локальний ринок.

Газ – одна з ключових складових собівартості. А добрива відіграють важливу роль у виробництві агропродукції – від внесення добрив залежить врожайність, а від ціни на добрива – собівартість с/г продукції.

– А ще елеватори, сушка...

– Елеватори, сушка. За поточних цін на газ усі виробники добрив вимушено підвищують ціни. Вони будуть на піку у зимовий період. Поточні прогнози щодо цін на добрива не дуже райдужні, наприклад ціна на карбамід може перевищити 850 доларів.

– І до чого це призведе?

– Великі агрохолдинги, які найбільш ефективні і мають більш високу прибутковість, наступного року просто проінвестують частину зароблених грошей у стабільне постачання добрив. Водночас малі господарства знижуватимуть обсяг закупівлі добрив і це негативно вплине на врожайність.

Це аграрний сектор. В енергетиці все простіше. Основне джерело електроенергії – атомна енергетика. Потім слідує теплова, яка в основному працює на вугіллі. Але є проблема, викликана блокуванням постачання казахського вугілля в країну з боку РФ. А підвищення попиту з боку Китаю у споживанні вугілля підштовхнуло ціни нагору. Думаю, у разі затяжної та холодної зими можливе додаткове споживання газу тепловою генерацією. А це спричинить підвищення цін на електроенергію. І, як результат, постраждають ті підприємства, які так і не змогли стати більш енергоефективними. Як наслідок, подорожчає вся продукція ланцюжком і більше заплатить кінцевий споживач.

– Чи вплине зниження виробництва в аграріїв, енергоємної промисловості до зниження валютних виручок, чи вдарить по курсу гривні.

– Потенційно можливо. Крім добрив, є й інші фактори, що впливають на врожайність: погода, якість насіння, паливо. Але у разі зниження врожайності та збереження попиту на тому ж рівні, що й цього року, збільшиться вартість с/г продукції. Таким чином валютна виручка від реалізації с/г продукції не постраждає.

– Все вказує на зростання цін в Україні в 2022 році. При цьому в проєкті держбюджету заклали інфляцію на рівні 6,2%. У Нацбанку планують наблизитися до цільового показника в 5%. Ви з такими оцінками згодні?

– Основна стаття експорту - це с/г продукція (36%) на другому місці - продукція металургійного комплексу. Нині ціни на металургійну продукцію дуже високі. Думаю, тут буде позитивний баланс з погляду збільшення експортних виручок. А щодо аграріїв, вони за довгі роки стали досить розумними, досвідченими не лише у вирощуванні, а й у трейдингу. Що і дає їм розуміння, коли потрібно "притримати" товар, щоб продати його пізніше, коли ціна буде на піку.

– Тобто цілком можливо, що не буде стрибка цін?

– Ціни зростають, так. Але з іншого боку, світові ринки на ключові продукти, метал, сільське господарство також зростають. Майже всі коммодіті зросли в ціні. Тобто є певний баланс.

– У країнах ЄС через рекордні ціни на газ дуже голосно закрилася ціла низка підприємств. А в нас тиша. Ми настільки міцні чи у нас не прийнято про це говорити?

– У багатьох випадках хімічна промисловість, яка зав'язана на газі, справді збиткова зараз. Питання в тому, наскільки підприємства є ефективними, яка складова газу в собівартості. Якщо, наприклад, на "азотах" ("Рівнеазот", "Черкасиазот", "Дніпроазот", "Північноазот), виробляють не тільки карбоніт, а й аміачну селітру. Вони можуть перейти з 70% використання газу до 20-30%, а все інше перевести на купівлю аміаку, він виробляється на території РФ і дешевший.

Висока ціна грає на руку всім російським та білоруським виробникам, починаючи від видобутку газу та закінчуючи хімічною промисловістю. Вони зараз мають високу маржинальність. Газ зараз продається за історично максимальною ціною і ніхто не збирається втрачати додатковий прибуток, знижуючи вартість готової продукції, а, навпаки, утримують високу ціну всіма доступними способами, це своєрідна акселерація повернення інвестицій, спрямованих на проекти, такі як будівництво Північного потоку-2 ".

– Це буде дуже довго.

– Передбачити неможливо. Логічне питання, хто б не скористався монопольним становищем, хоч це й несправедливо. Якщо брати ринок того ж аміаку, РФ – є найбільшим експортером. У них є чотири заводи. Собівартість однієї тонни аміаку на кордоні з Україною становить 145 доларів. Ринкова ціна аміаку – 710-735 доларів. Якщо порахувати транспортування Україною, буде ще 100 доларів. Повна собівартість трохи більше 300 доларів, а ціна реалізації 710-735 доларів.

– Росіяни добре зароблять. А наша промисловість переживе такі ціни на газ, ще й з урахуванням, що наступного року буде 600 доларів за тис. кубів?

– Найчастіше це позначиться на кінцевому споживачі. Є затримка часу у зростанні цін на наступному переділі. Газ почав зростати у серпні, а добрива, наприклад, почали дорожчати до кінця вересня. Є затримка у два-три місяці, іноді може сягати півроку. Кінцева ціна продукції зростатиме.

– Що має робити держава у такій ситуації? Чи мають бути механізми протекціонізму, чи повинні створювати умови, щоб наш бізнес вижив?

– Я вважаю, що економіка ефективно працює без втручання/регулювання. Є населення, бюджетні організації, соціальна інфраструктура – вони вимагають ефективного регулювання та підтримки держави.

Протекціонізм локальних виробників може мати короткочасний характер тільки для того, щоб стабілізувати галузь. Це може бути системним інструментом. Будь-який протекціонізм породжує реакцію у відповідь з боку ринків і виробників конкурентів.

– Тобто якщо ми введемо квоти, то і для нас введуть квоти.

– Має бути збалансований підхід. Мають бути економічно обґрунтовані і за часом, і за обсягами, і за попитом, але це не може бути єдиним рішенням.

Про ринок газу для населення та верифікацію

– Торік запровадили ринок газу в сегменті для населення. Багато приватних компаній вийшли цей ринок, нині запровадили фактично регульовану річну ціну. Чи це не призвело до того, що сегмент ринку для населення знову став непривабливим?

– Ні, населенню може постачати газ будь-який трейдер. Є імпортери та трейдери, які працюють лише у В2В сегменті, а є трейдери, які продають продукт та послуги для кінцевих споживачів та домогосподарств. В Україні через те, що доходи населення не такі високі, завжди існував балансуючий інструмент у вигляді субсидування з боку держави. Нині бачимо той самий процес субсидування, але побудований за іншим принципом.

Локальний державний видобуток працює на населення та бюджетні організації, а імпорт та класичний трейдинг працює на ринок. Це ті самі субсидії. "Нафтогаз" продає блакитне паливо трейдеру, який обслуговує кінцевого клієнта за регульованою ціною. Фактично маємо просто регулювання націнки. Це дає зрозумілі умови над ринком. Трейдер розуміє, що не буде стрибка ціни при купівлі, і немає ризику коливання ціни для населення.

– Це правильний механізм?

– Не зовсім, на мою думку, мають бути правильні цільові субсидії. Але для цього потрібна єдина база споживачів із верифікацією їх доходів. Не може отримувати субсидію людина, яка опалює будинок у 200 квадратів. Якщо він може утримувати будинок, то має платити і за енергоносії. Поки немає верифікації доходу, на перехідний період те, що придумано, є механізмом.

– Багато розмов про те, що у нас лише 18 млрд кубів у сховищах газу. До кінця року, як я розумію, отримаємо ще 5 млрд кубів. Чи вистачить такого запасу?

– Досить. Виходячи із споживання минулого року та прогнозів температурних режимів, вистачить. Існує вузьке місце – теплова генерація. Але критичного перекосу балансу я не бачу.

– У нас близько трильйона кубометрів підтверджених запасів газу. Могли б як мінімум свої потреби у газі повністю забезпечувати самі. Ще п'ять років тому обіцяли, що до 2020 зможемо відмовитись від імпорту газу. Плани провалили. Чому?

– Є фундаментальна проблема. В України виснажені родовища. Ми до 1978-1980 були ключовим виробником газу в СРСР. Це було ще до того, як у Росії перейшли на масштабний видобуток. Підхід, який використовувався тоді: бурі, видобуй, поки що це можливо, і просто кидай те, що вже менш ефективно.

Поки на свердловинах був високий тиск та видобували великі обсяги, їх експлуатували. Щойно видобуток падав до певного низького рівня, їх конвертували чи ліквідували. На території України понад 3,5 тис. ліквідованих свердловин. Що вийшло? Через те, що неправильно та некоректно розробляли родовища, вони стали виснаженими, це родовища з низьким тиском.

Повинен застосовуватись інший підхід до видобутку. На всіх родовищах щороку відбувається падіння видобутку. Якщо зберігати поточний підхід, нічого не робити, обсяг видобування в УЗД падає на 10% на рік. Якщо цього року буде 10,5 млрд кубів, то наступного року, якщо нічого не робити, видобуток вже буде на рівні 9 млрд кубів. "Укргазвидобування" намагається мінімізувати криву падіння. Але тут, очевидно, потрібно більш агресивно і системно підходити до вирішення проблеми.

Стабілізувати видобуток. Це ремонт ліквідованих та законсервованих свердловин. Встановлює дожимні компресорні станції, які дозволяють вилучити залишки газу. Буріння додаткових свердловин на тих же ділянках, якщо є можливість підвищити тиск. Залучати партнерів, які мають буровий та фінансовий ресурс, це дозволить системно та оперативно стабілізувати видобуток.

Нарощувати видобуток. "Укргазвидобування" спізнюється в цьому плані. З державною корпорацією важко працювати, складно формувати альянси. Дуже складні процедури, складно залучати партнерів та створювати СП

– Чув версію, що вони не отримують нових ліцензій, тому що держкомпанія на відміну від приватної не може дати хабара.

– Насправді, як державна компанія, завжди можна вирішити цю проблему. Питання лише у доцільності та здатності дати результат. Наразі ліцензій достатньо для освоєння на кілька найближчих років. Необхідна системна та масштабна розвідка на цих площах та буріння свердловин. Швидкість цього процесу теж бажає кращого.

Зараз "Укргазвидобування" купило кілька ліцензій і залишилося питання ефективної роботи. Одне із родовищ – це "Дельфін". Але потрібні фахівці, партнери, які мають досвід буріння на шельфі. Це міг бути "Чорноморнафтогаз", але він залишився у Криму. Але цього недостатньо. Потрібно буде збудувати інфраструктуру, щоб підключитися до ГТС.

– Це означає, що для того, щоб ми могли не імпортувати газ, зараз ціни повинні бути неймовірно високими, тому що все, що ви перерахували, це мільярди доларів інвестицій.

– Ні, це не означає, що газ має бути дорогим. Зараз ціна на газ висока, відповідно скорочується термін окупності, але це не головне. Питання собівартості видобутку. У різних випадках це різна цифра. У Росії, наприклад, собівартість на рівні 20 доларів за тисячу кубометрів.

– А у нас?

– Наразі називають цифри близько 150 доларів за тисячу кубометрів. Але в період 2008-2011 років собівартість "Чорноморнафтогазу" була близько 60 доларів, а "Укргазвидобування" – близько 30 доларів. Але тоді і оплата праці, і обладнання – все було дешевшим.

– Коли ми зможемо вийти на самозабезпечення газом?

– Є простий підрахунок, який може зробити будь-який газовик. В Україні гарне родовище дає дебіт свердловини приблизно 100 тис. кубів газу на день. За рік, з урахуванням можливих простоїв, це 36 млн кубів газу.

Нам потрібно компенсувати 1 млрд кубів газу падіння на рік і стільки ж видобувати додатково для приросту видобутку. Що означає – 30 нових свердловин за рік, щоб просто компенсувати падіння. І ще стільки ж, щоби наростити видобуток.

– Звучить малоймовірно…

– У рік при залученні партнерів, паралельній розробці це можливо. 60 нових свердловин за рік – це реально. Наразі "Укргазвидобування" має план 20-27 свердловин на рік.

– Щоб закрити тему газу. Як вважаєте, запуск "Північного потоку-2" може перетворити нашу ГТС на купу металу?

– З погляду географії, інфраструктури Україна має величезний потенціал. По-перше, близько 30 млрд кубів газу, які можна зберігати в підземних сховищах. У нас є три напрямки: Угорщина, Словаччина, Польща. Інфраструктура вже існує. Унікальність географічного положення та наявність інфраструктури в наявності.

Щоб Україна стала привабливим та добрим партнером для ЄС та зберегла частину транзиту, потрібно використати потенціал сховищ та стати газовим хабом для Центральної Європи. Але тут потрібні міжнародні політичні домовленості, щоби дати можливість Україні зайняти цю нішу.

Про майбутнє української економіки

– Яка сфера може дати поштовх для розвитку економіки? Що може бути нашим драйвером?

– Відповідь очевидна, перехід від сировинної економіки (експорт сировини) до глибших промислових меж – експорт готової продукції. І це стосується переважно наших ключових секторів економіки: с/г, металургія, корисні копалини, машинобудування, хімічна промисловість, деревообробна промисловість та інформаційні технології.

Наші айті-компанії є висококонкурентними у всьому світі. Україна обійшла Китай та Індію за співвідношенням ціна/якість.

Україна має величезні перспективи в портовій та залізничній інструктурі. Україна має потенціал стати регіональним хабом із погляду залізничної та портової інфраструктури.

Куди краще інвестувати гроші українцям

– Якби тобі дали 10 тис. доларів та запропонували інвестувати їх, але не відносити на депозит, а заробити більше. Куди б ти їх зараз інвестував?

– Є стереотипи суспільства і назвемо це "національними особливостями". Нам довгі роки розповідали: гроші треба складати, їх треба відносити до банку, а краще вкласти у землю чи нерухомість.

Я довгий час жив у Німеччині, багато працював із американським ринком. Підхід німців відрізняється – люди, які хочуть бути мобільними, щоб скористатися можливістю побудувати кар'єру. Практично у всьому ЄС, особливо молодь, намагається не прив'язуватись до одного місця проживання. Бажають мати можливість у разі перспективи, що відкрилася, оперативно переміщатися між містами, країнами. А в нас зовсім інша історія. Якщо ти опинився в певній точці, твоє перше завдання – треба мати щось, що можна залишити дітям, отримати дах над головою.

Це наша ментальність. Люди насамперед, коли заробили гроші, інвестують у об'єкти нерухомості. Багато хто купує житлову нерухомість, але водночас є багато альтернативних цілей для інвестування. Наприклад, у тій же нерухомості, компанії які реалізують будівельні проекти, які мають лише частину капіталу, а решту залучають. Прибутковість там вища…

– Але й ризики вищі…

– Не завжди, але ці потенційні ризики дозволяють заробляти.

Якщо повернутись до питання про 10 тис. доларів, найпростіший спосіб – ОВДП. Якщо не знаєте що робити, потрібно ухвалити рішення як безпечно проінвестувати та отримати гарантований дохід – ОВДП. Там ставки вищі, ніж депозит. І цю інвестицію забезпечено державою.

Далі є друга категорія: якщо готова витратити більше часу. Наприклад, піти до банку та поспілкуватися з підрозділом, який займається прайветом банкінгом. Вони зможуть ширше та гнучкіше підібрати портфель для інвестицій виходячи з твого бачення та толерантності до ризику.

Просто відкрити депозит у банку – можливо, але там невеликі ставки. Є завжди можливість проінвестувати в бізнес друзів, родичів, знайомих, якщо є довіра та розуміння рівня ризику. Але тут питання гарантій повернення інвестиції як ніколи актуальне.

Крім цього, системні та більш прибуткові інвестиції вимагають елементарної фінансової грамотності. Тільки розуміючи ази, можна оцінити ступінь ризику та рівень прибутковості, яку в результаті отримаєш.