Шоубіз

Вбивство за чесність: чим Ганна Політковська була неугодна Путіну і чому захоплювалася українцями

Дарія Скуб

Вбивство за чесність: чим Ганна Політковська була неугодна Путіну і чому захоплювалася українцями

16 років тому цього дня, 7 жовтня, 2006 року, у Москві, було вбито Ганну Політковську (в дівоцтві Ганна Мазепа, її батьки – вихідці з Чернігівщини), борця проти путінської влади і пропаганди. Вона – російська журналістка, військова кореспондентка, правозахисниця та документалістка опозиційних поглядів.

Президент РФ Володимир Путін тоді публічно висловився про цю трагедію аж на четвертий день, і заявив, що вбивство журналістки "завдало Росії більше шкоди, аніж її публікації". Бо ж Політковська, за його словами, "була відома в журналістських і правозахисних колах, але її вплив на політичне життя в Росії був мінімальним". Цими словами глава Росії намагався применшити вплив представниці медіа.

54-річну Ганну застрелили в ліфті власного будинку у день народження російського диктатора Володимира Путіна (до речі, напередодні день народження справив "хазяїн" Чечні Рамзан Кадиров). На місці злочину міліція знайшла пістолет Макарова з глушником і чотири гільзи. Вбивство визнали заказним, кількох підозрюваних відправили за ґрати, а замовника так і "не знайшли". Зазначимо, що до цього медійниці погрожували розправою та намагалися отруїти. Що вона говорила про Путіна та російську владу і як боролася за збереження залишків демократії в країні – читайте в матеріалі UAportal.

 

Цінувала стандарти журналістики й зневажала путінський режим

За життя Політковська працювала оглядачем "Нової газети" (нині це одна з небагатьох незалежних газет, яка відважується критикувати путінський режим). Вона була небезстороннім журналістом, що є ледь не найбільшим показником її професійності. Тоді як інші "фахівці" в цій сфері публікували вигідні для влади матеріали, Ганна не побоялася писати правду й стала на захист скривджених, гнаних і переслідуваних. Сміливиця завжди усвідомлювала, що її робота є небезпечною. За декілька років до вбивства вона говорила: "Це диво, що я все ще жива". Її батьки, діти й рідні просили зупинитися, на що Ганна казала: "Хто, якщо не я?".

Вона боролася проти путінського режиму й одна з небагатьох представників медіа відкривала людям очі на правду про злочини Кремля: "За що я не злюбила Путіна? За цинізм. За расизм. За нескінченну війну. За брехню. За газ у "Норд-Ості". За трупи безвинно вбитих. Трупи, яких могло й не бути", – сказала в одному з інтерв'ю журналістка.

На думку Ганни, президент Росії, отримавши владу у руки, розпорядився нею з катастрофічними для Росії наслідками. Вона неодноразово писала, що жителі РФ для нього – не більше, аніж засіб для досягнення своїх амбітних цілей: "І тому з нами можна все – грати, як йому заманеться. Що нас можна знищувати, як заманеться. Що ми – ніхто. А він – цар і бог, якому ми повинні поклонятися і побоюватися".

Її тексти про Чечню актуальні у реаліях війни, яку розпочала Росія проти України

Цілком ймовірно, що якби журналістка зараз була б живою, то відстоювала би правду та справедливість у перебігу повномасштабної війни в Україні. Чимало публікацій Ганна писала про Другу чеченську війну (1999–2009 рр.). Вона висвітлювала в текстах ті факти, про які більшість медіа мовчали: про викрадення мирних жителів на території воюючої республіки, про фільтраційні табори ФСБ, жорстокі катування чеченців тощо. Політковська оприлюднила імена сотень злочинців.

Її статті стали основою у 47 кримінальних справах. Додатково у своїх книгах вона писала про події в Чечні й злочини влади РФ, а саме –"Подорож до пекла. Чеченський щоденник", "Друга чеченська", "Чечня: ганьба Росії", "Путінська Росія: життя в умовах невдалої демократії" і "Росія без Путіна".

 

Згодом до редакції "Нової газети" почали надзвонювати читачі із запитаннями: "А навіщо ви все це пишете? Навіщо нас лякаєте? Навіщо нам ця інформація?". Проте Ганна була переконана, що так треба, адже росіяни – "сучасники цієї війни, і все одно їм відповідати за неї. І тоді не вийде відвертітися класичним радянським: мовляв, не був, не брав участі…". Також знала й говорила про це публічно, що у Росії щодо чеченців все ж діє система винищення.

Ганна висвітлювала другу чеченську війну впродовж семи років. За цей час їй неодноразово погрожували смертю: двічі додавали до чаю отруту, а якось піддавали тортурам. Усе це не зупиняло її залишатися об'єктивним журналістом. Про тиск із боку влади жінка теж не мовчала, іронічно прокоментувавши силові способи "приборкання" медіа: "Якщо ви хочете і далі працювати журналістом… це повне догоджання Путіну. В іншому випадку це може бути смерть, куля, отрута або суд – все, що наші спецзагони, сторожові пси Путіна, вважають за потрібне".

Про захоплення українцями

Політковська писала про трагічні події із Чечні, але завжди мріяла випустити книгу, де наприкінці буде щось на кшталт українського Майдану. Журналістка застала Помаранчеву революцію (2004-2005 рр.), якою щиро надихалася й захоплювалася відважністю і героїзмом українського народу. У своїй роботі "Чорна Росія. Щоденник розгніваної жінки" Ганна розповідає про чеченську трагедію й розмірковує: "Навряд чи у нас можлива помаранчева революція. Наша революція буде червоною. Вона буде кольору комуністів, кольору крові".

Ціна правди життя

У своєму останньому інтерв’ю, яке правозахисниця за декілька днів до смерті дала незалежному Радіо Свобода, вона анонсувала, що планує незабаром випустити публікацію про катування у Чечні. Ганна додала, що має відеодокази злочинних дій, де прем’єр-міністр і його підлеглі б’ють солдатів федеральних військ та відеоряд із тортурами чеченців і над цивільним населенням. Цю статтю все ж оприлюднили недописаною, проте коли Політковську було вбито.

Раніше UAportal писав, що кажуть психологи про президента РФ Володимира Путіна.

Бажаєте отримувати найактуальніші новини про війну та події в Україні – підписуйтесь на наш Telegram-канал!