"Я боюся, що тато помре…" Як говорити з дітьми, чиї батьки зараз на фронті

Психологиня Марія Гичка-Сидор сформулювала такі 10 порад щодо спілкування з дітьми, чиї тато чи мама зараз захищають Україну:

1. Підтримуйте психологічну атмосферу вдома. Маленьким дітям важливо бачити дорослих спокійними. З підлітками можна бути більш відкритими і не приховувати емоцій, але обов’язково пояснювати їх причину.
2. Продовжуйте жити як завжди. Рутина зараз – те, що рятує. Намагайтесь продовжувати звичайний побут, дотримуватись ритуалів (читання на ніч, прогулянки вдень тощо), займатися роботою по дому разом з дітьми.
3. Не жертвуйте дітьми заради волонтерства. Якщо ви маєте внутрішню необхідність допомагати іншим – робіть це, але на перше місце ставте власних дітей. Бо їм ваша допомога та ваша увага потрібні більше за все.
4. Організовуйте дітям спілкування з тим з батьків, хто на фронті. Якщо можливо – хай телефонують. Важливо, щоб дитина чула спокійний, впевнений голос. І основний посил: я в тебе вірю, ми скоро зустрінемося, все буде добре.
5. Придумайте, як дитина може виразити свою підтримку батькам та іншим захисникам України. Листівки чи поробки від малюків, власноруч виготовлені амулети чи приготовані смаколики від більш старших дітей – все, що дозволить передати любов і тепло.
6. Говоріть про війну з дітьми. Не треба вдавати, що нічого не відбувається. Але - важливо – подавати інформацію відповідно до віку. Малечу до 7 років слід оберігати від жахливих подробиць, відповідати тільки про те, що дитина сама запитує, разом з складними новинами обов’язково наголошувати, що скоро все завершиться. З підлітками розмовляти і пояснювати треба набагато більше. Намагайтесь обмежувати потік новин, до яких вони мають доступ.
7. Не обмежуйте прояв емоцій у дітей. Комусь треба виплакатися, комусь виразити свій гнів, проговорити свій страх. Навіть якщо це ігри у війну або бої - не забороняйте, це спосіб вилити свою злість та біль. Якщо дитина сильно плаче чи сильно сміється, сильно бігає чи навпаки – зовсім не рухається, дозвольте їй це. А ще сядьте поруч та підтримайте цей прояв емоцій, розпитайте, що відчуває дитина і чи розуміє, чому. Розкажіть про свої почуття і про те, як ви з ними справляєтесь.
8. Слідкуйте за словами. Це стосується і того, як ви говорите з іншими дорослими в присутності дітей (намагайтесь уникати страшних подробиць війни), і – особливо – того, що ви говорите дітям. На час війни має бути табу на слова типу "зараз не до тебе", "припини плакати", "помовч". Змініть їх на фрази "я з тобою", "я поруч", "я тебе люблю"
9. Створюйте дитині відчуття безпеки за допомогою частіших обіймів, спільного сну (якщо дитина про це попросила), технік дихання (хоча б просто пригорнути до себе і спокійно дихати), точкового масажу (мочки вух, долоні). Все це допоможе побороти стрес та заспокоїтися.
10. При сильному переляку чи при панічній атаці у дитини, дорослий має зробити наступне:

• опанувати себе і підходити до дитини абсолютно спокійним
• умити лице дитині, запропонувати води, обійняти
• говорити короткими фразами, упевненим голосом: подивись на мене, дихай зі мною, я бачу тобі страшно, я тебе захищу, візьми мене за руку, ти в безпеці, я тебе люблю.
• переключити увагу, запропонувати назвати п’ять предметів, які бачить; чотири речі, яких може торкнутися; три звуки, які може почути; два запахи; один приємний спогад…

Ці важкі часи обов’язково закінчаться – тож кажіть про це дітям, вселяйте віру, мрійте разом!