10 лютого в галереї Vakulenko відкриється виставка Михайла Хіміча "Мій Ікіґай"
З 10 лютого по 6 березня 2022 року в Києві у галереї Vakulenko (вул. Костьольна, 8) пройде виставка українського художника Михайла Хіміча під назвою “Мій Ікіґай". На виставці будуть представлені гравюри авторства Михайла Хіміча, які об’єднані в єдину історію про Японію очима українців.
Хоч японська культура у чомусь для нас екзотична, та у своїх глибинних проявах нам близька та зрозуміла. Це й милування природою: снігопадом чи листопадом, вміння радіти прекрасним “дріб’язкам" повсякденного, роблячи з невеликого очікування свято чи подію. Нестяжання, вміння шляхетно проживати власну бідність, насолоджуватися усамітненістю…
Багато художніх одкровень, і не тільки художніх, але й етичних, несе у собі творчість мультиплікатора, художника Хаяо Міядзакі: постійний пошук та постановка питання: хто така людина? Для чого ми живемо ? Що таке парні стосунки, дружба, любов, вірність, самовідданість?
“Японія для мене — це взірець високого стилю. Японці легко кидають місточки в європейську культуру. Японцям вистачає десь приблизно 50 років, щоб зробити усе те, що роблять європейці, тільки краще," – розповідає автор виставки Михайло Хіміч.
На виставці будуть також представлені маски японського театру Но. У сучасному світі є тенденція робити смайлики, намагатися передати емоції через простий візуальний образ, emoji. А от у японських масках передаються такі відтінки емоцій, для яких навіть відповідних слів немає. Можливо, у японській мові є. Наприклад, ось така емоція: “Втомлена жінка похилого віку, яка трохи сердита, але відчуває потяг до примирення". Потрібно писати ціле речення, навіть високопоетичний вірш, щоб назвати емоцію, втілену у японській масці.
“Не лише як художник, але й у повсякденному своєму житті я прийняв для себе такі засади японської естетики як, наприклад, Вабі, Сабі," – говорить Михайло Хіміч.
“Вабі" перекладається приблизно як “ скромна простота", а “сабі" — “патина часу". Ми знаємо, що коли якась річ нова, то вона не така для нас цінна, як та річ, що несе у собі відмітку часу.
Ми відрізняємо для себе як красиву природну зношеність речей від дотиків рук, від дії сонця, повітря, загалом часу. Річ, що несе на собі такий відбиток, відтак стає для нас дорогоцінною. У природі також є такий стан, коли проявляється подібна “зношеність", коли восени опадає листя з дерев, коли у старих дерев зламуються гілки. Є такі особливі стани, коли справді бачиш красивим обличчя, тіло літньої людини, чи зачатки старіння у тілі молодої. Це суперечить трендам сучасного споживацького ринку!
Це є особливим станом “світлого душевного смутку" , який можна назвати словами “сумне зачарування самотності". Ось ця “патина часу" та “ліричне зачарування самотності" зливаються у щось одне.
“Ця виставка особлива глибиною занурення. Якась видалась фантастична ситуація. У мене Японія асоціюється з зимою. Ніде немає такого снігу, як в Японії. Якщо японські поети часто пишуть вірші про осінь, то у японських художників, графіків, як правило, основний мотив — зима. Їх “зимові" роботи мені дуже близькі. І зараз у Києві зима. Йдучи вулицею, я бачу чорно-білі дерева, сніг, який падає з дерева, і це дуже резонує із Японією, та графікою японських майстрів", – розповідає Михайло Хіміч.
У рамках виставки “Мій Ікіґай" також планується колаборація із українською дизайнеркою одягу Любою Маліковою та командою DIS/Order. Будуть представлені кімоно, хустки та маски із принтами на основі гравюр Михайла Хіміч.
Ікіґай — це те, для чого людина живе. Це сенс життя. І це не якась ментальна конструкція, якби, скажімо, людина присвячувала своє життя перемозі якоїсь революції, чи ще чомусь такому. Ні. Ікіґай — це є твоє, те, що тобі особисто подобається. Ікіґай дуже тісно пов’язаний з тим, як ти уявляєш себе: а хто ти, насправді, є?