Суспільство

Чому Степан Бандера не був зрадником: найпоширеніші міфи, які просуває російська пропаганда

Дарія Скуб

Чому Степан Бандера не був зрадником: найпоширеніші міфи,  які просуває російська пропаганда

Степана Бандери, українського політичного діяча і 1-го Голови ОУНР, не стало 15 жовтня 1959 року. Причина – отрута. Богдан Сташинський, радянський шпигун і агент КДБ, вистрілив в обличчя Бандері струменем розчину ціаніду калію. Після цього злочинець був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора, а згодом – засуджений до 8 років позбавлення волі. Подальша доля невідома.

З моменту смерті Степана Бандери минуло 63 роки. Попри це від його імені і слова "бандерівці" у росіян і досі стигне кров у жилах: вони називають цього видатного українця і всіх його послідовників нацистськими поплічниками. Та чи справді він був агентом німецьких спецслужб під час Другої Світової війни? Про це й інші міфи про Бандеру дізнайтеся в матеріалі UAportal.

Для початку розберімося, чому символом визвольної боротьби українців став саме Степан Бандера. Адже було декілька лідерів і в ОУН, і в УПА. Директор Музею визвольної боротьби Ярослав Коретчук розповів в інтерв'ю для видання "МІСТО", що цього українського політичного діяча прославили самі вороги: "Вони створили своєрідний культ особи, якого бояться й досі". Проте сам Бандера неодноразово у своїх працях писав, що не претендує на роль провідника всього українського визвольного руху.

Ярослав додав, що "вороги й опоненти Бандери возвеличили його серед десятків інших борців за Незалежність України". А ще саме харизма допомогла Степану вибитися в лідери Організації українських націоналістів: "На першому місці у нього була ідея, а все інше потім. Чудово розуміючи те, що рано чи пізно, його знищать радянські спецслужби, він все одно приймав цей виклик. Він намагався домогтися основного свого переконання – це українська самостійна соборна держава".

Міф 1: Степан Бандера воював на боці нацистської Німеччини

Пропагандисти називають Бандеру ледь не головним поплічником Гітлера. І, не зважаючи на опубліковані тисячі документів, десятки досліджень про антинацистську боротьбу українських націоналістів, цей міф продовжує існувати.

Насправді ж, це зовсім не так. Степан скептично оцінював ймовірність німецької співпраці у відродженні України: ключовою вважав опору на власні сили, а зовнішню допомогу розглядав лише як один із варіантів. Його позиція стала одним з основних моментів у його дискусії зі старшими членами ОУН, результатом якої став розкол організації. Бо тоді Андрій Мельник, полковник армії УНР, та деякі інші учасники визвольних змагань 1917-20 рр.щиро вірили, що співпраця з Німеччиною може сприяти визнанню незалежності України.

Згодом "Пакт Молотова ‒ Ріббентропа" (1939) став аргументом, чому для відновлення Української держави не варто покладатися на німців. Нагадаймо, що це угода про ненапад між Німеччиною та СРСР, розрахована на 10 років, яка фактично втратила силу 22 червня 1941 року після нападу німців на Радянський Союз.

30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України без жодного узгодження із так званими "союзниками". Через це українці вступили у конфлікт з Третім Рейхом. Степана Бандеру німці переслідували, а потім і зовсім кинули до концтабору.

Міф 2: Бандера спровокував розкол серед українських націоналістів

Російські пропагандисти говорять, що в розколах ОУН винен Степан Бандера. Якщо точніше, то йдеться про розкол 1954 року. Де-факто тоді важливу роль відіграли організаційні непорозуміння й фальсифікації КДБ. А Степан Бандера як у 1940, так і в 1954 році намагався не допустити розколу: у першому випадку задля цього звертався до Андрія Мельника, а в другому – полишив керівництво організацією, щоби вона не розпалася.

Цікавий факт: Конфлікт, який провокував розкол ОУН у 1940 році дав поштовх для розвитку руху. Тоді почали керувати люди, які мали модернізований світогляд, геополітичні уявлення і методи боротьби. Ці так звані "бандерівці" вивели український визвольний рух на новий рівень розвитку, чим зробили його загальнонаціональним.

Міф 3: Бандера не брав участі у визвольній боротьбі

У Росії активно поширюється стереотип, що Бандера спочатку був в'язнем польських в'язниць, згодом ‒ німецького концтабору, а потім політичним емігрантом. Тож коли б він встигнув вплинути на ситуацію в Україні? Історичні факти доводять, що насправді український політичний діяч приєднав Українську військову організацію в ОУН, завдяки чому завершилося формування Організації, що тривало з 1929 року.

Крім того, Бандера провів низку бойових та пропагандистських акцій, які популяризували ОУН в Україні й за кордоном. Тоді ж було закладено ідейні засади, які забезпечили розвиток Організації українських націоналістів із підпільної організації в загальнонаціональний визвольний рух. Згодом ОУН створили громадські організації (Спілка української молоді, Організація оборони чотирьох свобод України, Ліга визволення України), які захищали права українців у світі.

Наостанок додамо, що завдяки бандерівським виданням "Шлях перемоги", "Визвольний шлях" та "Гомін України" світ дізнавався правду про Україну та українців.

Раніше UAportal писав, чим російська журналістка Ганна Політковська була неугодна Путіну і чому захоплювалася українцями.

Бажаєте отримувати найактуальніші новини про війну та події в Україні – підписуйтесь на наш Telegram-канал!