Розквіт національної ідентичності: війна змінила ставлення Європи до українців – NYТ

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, велика кількість українців рятувала життя, виїжджаючи до Європи. Окрім того, на території ЄС вже багато років існує українська діаспора, яку європейці оцінювали загальновідомими стереотипами.

Наразі, війна змінила все і ставлення Європи до українського народу у тому числі.

The New York Times (NYТ) розповіли про українську діаспору та як за останні місяці мешканці Італії змінили думку щодо неї.

"Зірка української гімнастики стрибала та робила піруети по паркету спортивного залу на півночі Італії під ритм популярної української військової пісні, а десятки молодих італійських дівчат у шиньйонах із захопленням спостерігали за цим", - пише видання.

Виступом української гімнастки Влади Нікольченко під час майстер-класу в Падуї в липні захоплювалися багато людей, у тому числі, Евеліна Тоффолетті, тренер з гімнастики. Евеліна супроводжувала своїх учнів на майстер-класі, який збирав кошти для України.

"Ми не знали, що в українській гімнастиці є така технічна першість. Тепер ми це бачимо", – сказала вона.

Італія мала найбільшу українську громаду в Західній Європі ще до війни, але російське вторгнення та запеклий український опір привернули увагу до країни та призвели до появи сильнішої української еміграційної спільноти та прояву національної ідентичності, яка була непомітною для багатьох.

"Наших людей "відкрили" заново", – розповіла організаторка майстер-класу з гімнастики Олена Самойленко, яка народилася в Україні, але останні 22 роки проживає в Італії.

Війна привернула увагу всього світу до часто маловідомої історії, політики, культури та навіть поп-музики України, але в Італії багато українців підтвердили, що війна також змінила їхнє ставлення до свого коріння.

Деякі українці розповідали, що раніше часто пояснювали італійцям, що вони не росіяни або не мусульмани.

"Зараз жителі Мілану збираються аби переглянути документальні фільми про українських героїв-незалежників, офіціанти подають римлянам квіти кабачків у ресторані, стіни якого прикрашають картини українського художника, і навіть у маленькому селі в Лігурійських Альпах звучить музика українського скрипаля", - зазначає NYТ.

Поки українці в Італії боролися з турботами, почуттям безсилля, а іноді й провини, – патріотизм, який зміцнював бойовий дух в Україні, переливався на діаспору. Він приніс почуття гордості багатьом і бажання створювати та допомагати рідній країні завдяки благодійним організаціям.

"Тепер я побачила, що українців насправді багато", – сказала Марина Соріна, яка 27 років живе у місті Верона на півночі Італії та невпинно керує своєю волонтерською громадою з початку війни.

Її асоціація "Українські мальви" з початку війни збільшила кількість членів утричі. Громада вперше має власну українську православну парафіяльну церкву зі священиком-біженцем у крипті католицького храму біля Римської арени міста.

Для тих, хто, як пані Соріна, завжди гордо ставився до свого коріння, війна зміцнила їхню національну вірність і зробила її видимою для інших.

"Якщо я чогось навчилася з цієї ситуації, так це пишатися своїм походженням", – сказала 18-річна Антоніна Бекиш, яка народилася в Італії в сім’ї українців. "На жаль, мені знадобився час, щоб це зрозуміти", – додала вона.

Пані Бекиш, яка також живе у Вероні, сказала, що раніше вона говорила про своє українське походження лише близьким друзям або коли це було важливо, але не хотіла розкривати своє коріння у великих групах чи незнайомих.

"Це був страх бути засудженим. Українців сприймали як людей нижчого класу", – сказала вона.

Українці почали переїжджати до Італії наприкінці 1990-х років, щоб уникнути пострадянського безробіття та інфляції, але приплив різко зріс у 2000-х роках після програм регуляризації в Італії, які легалізували трудових мігрантів, допомагаючи задовольнити зростаючий попит на працівників з догляду за людьми похилого віку. З 24 лютого 2022 року Італія прийняла 150 000 українських біженців, багато з яких переїхали до родичів до родичів, які вже жили там.

Ще до вторгнення більшість із 230 тис. українців в Італії складали жінки. За даними Міністерства праці Італії, більшість із них є освіченішими, ніж іммігранти з-за меж Європейського Союзу.

Бабуся Антоніни Бекиш приїхала до Італії працювати доглядальницею у 1990-х роках, бо її чоловік був хворий і їм потрібні були гроші. Через кілька років батьки пані Бекиш переїхали сюди будувати краще майбутнє. Її батько починав працювати продавцем у магазині, потім відкрив власну справу з продажу продуктів харчування зі Східної Європи.

На відміну від своїх батьків, пані Бекиш розмовляє північно-італійським акцентом без жодної української флексії, що їй допомагало, коли вона боялася бути засудженою через стереотипи та дозволяло їй уникати згадок про своє іноземне коріння.

Війна та опір України позбавили будь-яких вагань. Вона почала організовувати, займатися волонтерством, виступати перед натовпом і журналістами з кольорами України на шиї.

"Насправді не планувала стати антивоєнною активісткою, але ось ми тут", – пише вона в Instagram.

Серена Парех, професор філософії Північно-східного університету в Бостоні, розширила аналіз цієї зміни моделі ставлення до українців. Незважаючи на те, що українці були захищені від значної частини расизму та дискримінації, які зазнають темношкірі мігранти в Європі, вона сказала, що вони стикаються з багатьма стереотипами, яким піддаються інші економічні мігранти. Війна, за її словами, це змінила.

"Багато хто в світі почав захоплюватися мужністю українців, які залишилися і воювали. Це певним чином змінило сприйняття людей з аутсайдерів Європи на "одних із нас"", – зазначає Серена.

25-річна Марина Шутюк, яка народилася в Україні, але понад 10 років живе в Італії, відчуває більше бажання проявити свою національну гордість. Тепер вона вдягає в свої вишиванки у сімейний готель, де працює портьє. До війни вона робила це зрідка, зазвичай на релігійні свята, які проводила з іншими українцями.

За її словами, сорочки "починають входити в моду".

Пані Шутюк також приєдналася до Української асоціації у Вероні. За її словами, сприйняття тих, хто не належить до української громади, швидко змінюється.

"Раніше, коли ти казала, що ти українка, тобі казали: "Помічниця моєї бабусі теж українка", – сказала пані Соріна. "Тепер вони дивляться на вас з повагою".

Бажаєте отримувати найактуальніші новини про війну та події в Україні – підписуйтесь на наш телеграм канал!