Власть Путина упадет

4 апреля 1946 г. в Вашингтоне был торжественно подписан Североатлантический договор. Это был день создания НАТО и еще один важный результат Второй мировой войны.

Далее текст на языке оригинала

Однак, на відміну від спільної перемоги союзників над гітлерівським Рейхом, створення НАТО мало на меті захистити демократії від впливу тоталітаризму. А цей вплив після перемоги над гітлерівською Німеччиною не тільки не зник, він навіть посилився. Адже серед переможців у Другій світовій війні був і Радянський Союз, а його диктатор Йосип Сталін продовжував плекати агресивні плани щодо посилення своєї імперії.

З того часу до Північноатлантичного альянсу приєдналося ще 20 країн, зараз кількість учасників дійшла до 32. Однак протистояння з Росією залишається чи не найголовнішим викликом для НАТО й ставить нові завдання перед його членами.

Коли наприкінці 90-х почалося велике розширення НАТО, країни Центральної Європи намагалися приєднатися до альянсу насамперед тому, що не бажали більше залежати від змін у політичному курсі Кремля. Хоча навіть у перші роки правління Володимира Путіна – не кажучи вже про епоху Бориса Єльцина – можна було вважати, що сусідам Росії нічого не загрожує.

"Вступ Латвії до НАТО здавався не таким важливим, бо ж тоді мало що вказувало на те, які кардинальні політичні зміни невдовзі відбудуться у світі. Не тільки російський президент заявляв у той час, що дотримуватиметься конституційного правила про два президентські терміни максимум, а й комуністичні лідери Китаю також наслідували традиції обмеження перебування при владі двома каденціями. Загальносвітова перемога демократії здавалася вже забезпеченою. Після закінчення Холодної війни світ жив у атмосфері розрядки напруженості. Думка про те, що на європейському просторі (за винятком Балкан) можливі реальні бойові дії, здавалося чимось нереальним" – нагадував оглядач латвійської газети Neatkarīgā.

Не тільки Україна має продовжувати опір російській агресії, але й альянс має подолати свої внутрішні труднощі

Й таку оцінку вступу своєї країни до НАТО міг би дати кожний із журналістів країн, які приєдналися до альянсу після краху Радянського Союзу і Варшавського договору.

Але виявилося, що у відносній безпеці можуть відчувати себе саме ті країни, народи яких зробили не просто правильний, але вчасний вибір. Саме тому для України є таким важливим зараз просування дорогою до Північноатлантичного альянсу. Й навіть боротьба за зміну динаміки щодо підтримки з боку НАТО, про яку говорить генеральний секретар альянсу Єнс Столтенберг, має для України велике значення. Хоча ніде правди діти – українці сьогодні хотіли б не просто допомоги, а солідарності й прискорення процесу вступу України до альянсу.

Однак для того, щоб це відбулося, не тільки Україна має продовжувати опір російській агресії, але й альянс має подолати свої внутрішні труднощі. Всі ми з певним здивуванням спостерігали, з якими несподіваними проблемами йшло приєднання до НАТО Фінляндії і Швеції – хоча, здавалося б, сам альянс мав бути зацікавлений у членстві цих країн.

Право вето і Путін зі своїми планами

"В основі нашого найпотужнішого у світі альянсу лежать принципи демократії, міжнародного права та верховенства права загалом. Тим не менш, низка країн, які забули про ці цінності, з давніх-давен намагаються просувати свої меркантильні інтереси під час ухвалення важливих рішень в рамках НАТО. Про це свідчать, наприклад, тяганини із вступом до альянсу Швеції – коли корисливі мотиви Туреччини та Угорщини заслонили собою спільні інтереси щодо безпеки альянсу. Право вето є однією з найсерйозніших проблем усередині подібних важливих організацій західного світу. Дуже показовим прикладом у цьому плані є ООН, яка з існуючим правом вето стала абсолютно неефективною" – відзначав автор литовського видання IQ.

І з цим важко не погодитися, бо якщо забути про цінності, стане не дуже зрозумілим, для чого взагалі створений альянс, чому його члени мають витрачати стільки грошей на оборону, і що саме їм загрожує в разі втрати солідарності.

Коли Швеція приєдналася до НАТО, її провідне легендарне видання Dagens Nyheter наголошувало у редакційній статті: "Ми стали членом НАТО не тому, що нам довелося це зробити. Це моральне рішення, а блок НАТО – мирний проєкт. З самого початку альянс складався здебільшого з відкритих демократій, які бачили загрозу з боку потужної диктатури, для якої вже сама спрага свободи, яку виявляє людина, є екзистенційною загрозою. ... Чим сильнішим є НАТО, тим більша ймовірність того, що Путін відмовиться від своїх планів щодо відновлення Російської імперії. Демократія та свобода продовжують мати сильний вплив на мільйони людей. Влада Путіна впаде. А до того часу приємно буде побути в оточенні хороших сусідів!"

От і Україні через 75 років після створення НАТО хотілося б бути поруч із хорошими сусідами.