русский
English
Наука

Історія порятунку найцінніших пам’яток старовини Єгипту від затоплення: подвиг Крістіани Дерош

Ціхоцька Марія

Історія порятунку найцінніших пам’яток старовини Єгипту від затоплення: подвиг Крістіани Дерош
Археологи збирали пам'ятки культури як величезне Lego. Джерело: National Geographic

На початку 1960-х років історія міжнародної кампанії з порятунку деяких найцінніших пам’яток старовини Єгипту від затоплення захопила перші шпальти газет у всьому світі. Але масове висвітлення цієї надзвичайної рятувальної операції в пресі залишило поза увагою відважну жінку-французького археолога, завдяки якій це сталося. Якби не Крістіана Дерош-Ноблекур, більше 20 древніх храмів, були б поглинуті повеневими водами нової гігантської дамби.

Крістіана Дерош-Ноблекур. Джерело: National Geographic
Крістіана Дерош-Ноблекур. Джерело: National Geographic

В очах єгипетського уряду втрата скарбів, хоч і плачевна, була необхідною: Асуанська висока гребля була потрібна для стимулювання сільського господарства та забезпечення електроенергією населення Єгипту, яке швидко зростало. "Що нам ще залишається, – сказав один молодий інженер, який працював над проектом, – як не втопити минуле, щоб врятувати майбутнє?"

Дерош-Ноблекур, виконуюча обов’язки головного хранителя єгипетських старожитностей у музеї Лувр у Парижі та радниця єгиптян, висловилась проти цього. Вона закликала єгипетських чиновників не миритися з цією катастрофічною втратою їх культурної спадщини.

Це було схоже на проповідування в пустелі,– згадувала вона. "Мені постійно говорили: "Ти даремно витрачаєш час. Чому ви це робите? Це навіть не французькі пам’ятники". Для неї цей аргумент був нісенітницею: "Я боролася за те, що належало мені як громадянину світу, а також за честь людства".

Дерош-Ноблекур виступала за найскладніший археологічний порятунок в історії – проект майже неймовірного масштабу та складності, спрямований на переміщення крихких храмів з пісковику на висоту. Величезні інженерні проблеми супроводжувалися складним процесом у пошуку міжнародного співробітництва в час ескалації глобальної політичної напруженості. У світі, який усе більше роз’єднувався, бачення Дерош-Ноблекур вважалося донкіхотським і безнадійно оманливим. Але це її не зупинило.

Бунтівниця

Все своє життя Дерош-Ноблекур бунтувала проти чоловіків, які намагалися вказувати їй, що вона може і чого не може робити. У грубому, чоловічому світі археології жінки все ще були надзвичайною рідкістю, і, як першу видатну жінку-археолога у Франції, її уникали з перших днів її роботи в професії.

У 1938 році, коли Дерош-Ноблекур була названа першою жінкою-науковцем Французького інституту східної археології, елітного каїрського науково-дослідного центру з вивчення стародавнього Єгипту, її колеги-чоловіки підняли повстання, відмовившись, як вона пізніше сказала: "Поділітися зі мною бібліотекою чи навіть їдальнею. Вони сказали, що я впаду й помру в полі".

Учасниця французького Опору під час Другої світової війни, після її арешту в грудні 1940 року за підозрою в шпигунстві вона зіткнулася з кількома нацистськими слідчими. Вона відмовилася відповідати на запитання німців і докоряла їм за невихованість. Знесилені її зухвалістю та неспроможністю надати вагомих доказів проти неї, вони нарешті відпустили її.

Наприкінці свого життя вона сказала інтерв’юеру: "Знаєш, без боротьби нічого не доб'єшся. Я ніколи не шукала боротьби. Я стала борцем через необхідність".

Боротьба Дерош-Ноблекур за порятунок храмів почалася наприкінці 1950-х років після оголошення президентом Єгипту Гамалем Абдулом Насером про проект Асуанської греблі. Після місяців невпинного лобіювання вона нарешті заручилася підтримкою ЮНЕСКО, культурного агентства ООН, і Сарвата Окаші, міністра культури Єгипту, який, у свою чергу, переконав Насера ​​схвалити план порятунку.

У 1960 році кураторка Лувру та її союзники розпочали піар-кампанію, щоб повідомити світові про загрозу старожитностям і зібрати гроші, щоб покрити астрономічні витрати на їх порятунок. З самого початку вони зіткнулися з величезними перешкодами.

Більшість інженерних експертів вважали, що скільки б грошей не було вкладено в проект, храми неможливо перенести без непоправної шкоди. Найбільше занепокоєння викликали величні храми-близнюки Абу-Сімбел, споруджені на скелі з видом на Ніл найвидатнішим фараоном Єгипту Рамзесом II. Чотири статуї Рамзеса заввишки 66 футів були висічені в скелі, комплекс був побудований приблизно в 1250 році до нашої ери і вважається таким же "тендітним і дорогоцінним, як найтонший кристал".

Храми-близнюки Абу-Сімбел. Джерело: National Geographic
Храми-близнюки Абу-Сімбел. Джерело: National Geographic

Невизначеність проекту ускладнювали сильні антинасерівські настрої на Заході, які почалися з військового перевороту 1952 року, який привів його до влади та де-факто припинив контроль Великобританії та Франції над Єгиптом. Рішуча відмова Насера ​​вступити в союз із неарабськими країнами та його прийняття радянської допомоги були особливо болючими для західних урядів, включаючи адміністрацію Ейзенхауера, яка не лише відмовлялася підтримувати зусилля з порятунку, але й активно намагалася цьому запобігти.

Читайте також: В США знайшли підводне кладовище.

Зробити неможливе

Без масштабної фінансової допомоги західних країн, зокрема Сполучених Штатів, проект був приречений. Потім на сцені з'явилася неймовірна рятівниця, Жаклін Кеннеді. Лише через кілька місяців після того, як її чоловік став президентом у 1961 році, нова перша леді запропонувала йому переглянути опозиційну позицію США. Завдяки її впливу президент Джон Ф. Кеннеді миттєво звернувся до Конгресу з проханням виділити достатньо грошей для забезпечення порятунку. Зрештою близько 50 країн приєдналися до Сполучених Штатів у наданні понад 80 мільйонів доларів, що зробило цю операцію найкращим прикладом міжнародного культурного співробітництва, який коли-небудь знав світ.

До літа 1968 року гонку з часом було виграно. Храми Абу-Сімбела, розрізані на великі блоки та зібрані, як величезний набір Lego, були встановлені в новому місці, не втративши жодного камінця чи серйозно пошкодивши його. Так само було і з іншими, меншими храмами. Єгипетський президент був такий вдячний, що подарував Жаклін Кеннеді та США Храм Дендура, який зараз знаходиться в Метрополітен-музеї в Нью-Йорку.

За іронією долі, єдині дві жінки, які зіграли вирішальну роль у цьому знаковому порятунку, очевидно, не підозрювали, що інша була ключовою учасницею бійки. І Дерош-Ноблекур, і Кеннеді працювали за лаштунками. Жодна з них не шукала і не отримувала публічної уваги за свої досягнення, піклуючись не про заслуги, а про виконання роботи.

Нагадаємо, ми вже писали про неймовірну знахідку вчених – меч, вмурований у камінь.

Бажаєте отримувати найактуальніші новини про війну та події в Україні – підписуйтесь на наш Телеграм-канал!