"Нас не вважали людьми": моторошні подробиці про школи -інтернати для дітей індіанців

Патриція Вайтфут або Білонога не пам’ятає всього з часів, проведених у індіанській християнській місії Якіма, школі-інтернаті в індіанській резервації Якама в штаті Вашингтон. “Я пам’ятаю втечі, — каже Білонога, – мені тоді було п’ять чи шість. Я була свідком того, як старші дівчата втікали, і нам усім доводилося зберігати таємницю, коли дівчата готувалися втекти з місії. І ми це робили".

Патриції зараз 73 років і вона досі пам’ятає, як місіонери з’явилися в будинку її бабусі та дідуся в резервації. Незабаром після цього вона опинилася в гуртожитку разом з іншими індіанцями. Протягом наступних кількох років її життя складалося з правил, сільськогосподарської роботи та холодної відчуженості дорослих. Її дитинство було пронизане страхом, від якого кров холонула у жилах.

“Мене виховували дідусь і бабуся по материнській лінії, які були дуже люблячими, дбайливими та співчутливими", – каже Білонога, представниця нації Якама з предками з Тайднапама, Клікітата, Скіїну, Спокану та Діне (навахо)."Але я почала розуміти, що щось не так". У її бабусі були приступи агресії, які шокували Білоногу та її сестер. Вони не розуміли, звідки в неї цей гнів. “Тоді моя бабуся розповіла мені про своє перебування в індіанській школі-інтернаті Форт-Сімко у Вайт-Свон, штат Вашингтон", – каже Білонога.

Усі школи для індіанців мали на меті навчати та християнізувати дітей корінних народів, щоб повністю адаптувати їх до способу життя панівної культури. Але як свідчать дані, зібрані за останні кілька десятиліть, сотні тисяч дітей американських індіанців, корінних жителів Аляски, канадських корінних народів і корінних гавайців були змушені відвідувати ці школи, які зазвичай мали мало спільного з освітою чи християнством. Для багатьох корінних народів школи були безперервним кошмаром перевиховання, жорстокого поводження, важкої праці та тортур, спогади про які продовжують переслідувати представників корінних народів донині.

З того моменту, як наприкінці 15 століття Колумб кинув якір біля берегів Багамських островів, діти корінних жителів стали головними пішаками в битві за підкорення та панування над Західною півкулею. Європейські місіонери, які діяли згідно з папськими указами, почали віддаляти дітей корінних жителів від їхніх батьків, засновуючи місіонерські школи, у яких діти були лише безкоштовними робітниками.

У системі місії “освіта" була кодом навернення в католицьку церкву. Місцеві діти були де-факто заручниками, які терпіли рабство, примусову працю, фізичне та сексуальне насильство. “Церковне рабство" – так описав це британський купець після відвідування каліфорнійських місій. Ці жорстокі порушення прав людини, які вчиняла Римо-Католицька Церква, тривали століттями.

Уряд США продовжував використовувати освіту як інструмент для підкорення корінних народів. Закон про фонд індіанської цивілізації 1819 року спрямовував федеральні гроші протестантським і католицьким церквам на заснування шкіл-інтернатів “для впровадження серед індіанських племен звичок і мистецтва цивілізації". На практиці це означало викорінення культури та примусове релігійне навернення. Ця політика зрештою призвела до створення державних шкіл-інтернатів, починаючи з 1879 року індійською промисловою школою Карлайла, заснованою Річардом Праттом, офіцером армії, чиї експерименти з асиміляції з корінними в’язнями стали схемою “індіанської освіти". Його заявлена ​​місія: “Убити індіанця в ньому та врятувати людину".

Місцевих дітей чотирирічного віку забирали силою. Батьків, які чинили опір, у якості покарання ув'язнювали та позбавляли продовольчих пайків у резерваціях. У 1886 році Мескалеро і Джікарілла Апач відмовилися передати своїх дітей індіанському агенту США Флетчеру Коварту. “Індійська поліція мусила переслідувати й ловити їх, як диких кроликів".

Коли діти приходили до шкіл, їм обрізали довге волосся та коси та забирали традиційний одяг. Вихованцям було заборонено розмовляти своєю мовою чи сповідувати свої духовні переконання. Вони жили в переповнених гуртожитках в антисанітарних умовах: були поширені такі хвороби, як туберкульоз і кір, харчування було поганим, а медичне обслуговування неналежним.

Вони регулярно піддавалися фізичному, психологічному та сексуальному насильству з боку вчителів та наставників. Втікачів зі шкіл переслідували професійні слідопити та повертали до шкіл, де їх чекало суворе покарання, включаючи зґвалтування. У 1930 році Конгрес провів слухання щодо звинувачень у тому, що персонал індіанської школи Фенікс в Арізоні відшмагав до смерті учня в також “близько 80 маленьких хлопчиків, які вибігли за межі, щоб подивитися на карусель".

“Ми не були людьми для місіонерів, і ми могли бачити це по тому, як вони на вас дивилися", – каже Білонога. “Це одна з речей, які я пам’ятаю: їх погляд".

Деякі учні інтернатів помирали від хвороб або самогубств. Інші загинули за загадкових обставин – поховані без свідоцтв про смерть в безіменних могилах, їхні сім’ї не мали інформації про те, що сталося з їхніми дітьми. Відомо, що в Канаді 4127 дітей індіанців померли в шкільних інтернатах , хоча канадський уряд припинив реєструвати смерті в 1920 році. Високопосадовець Комісії правди та примирення країни припустив, що справжня цифра “може коливатися від 15 000 до 25 000, а може навіть більше". З 2021 року в Канаді було знайдено понад 1700 безіменних могил.

Того ж року міністр внутрішніх справ Деб Гааланд, член Пуебло Лагуни, штат Нью-Мексико, започаткувала Ініціативу федеральних індіанських шкіл-інтернатів , щоб “провести розслідування людських втрат і тривалих наслідків роботи федеральних індіанських шкіл-інтернатів".

Учні шкіл-інтернатів насправді не вчились, а багато працювали в якості низькооплачуваної або навіть безкоштовної робочої сили для місцевих сімей і підприємств. Хоча, за оцінками, понад 100 000 дітей корінних народів відвідували ці школи в США, результати навчання були жахливими. У Карлайлі, наприклад, лише кілька сотень учнів із багатьох тисяч, які навчалися протягом 39-річної історії школи, отримали дипломи про середню освіту. Багато з безцінних знань та досягнень індіанської нації у сфері архітектури, математики та науки було навмисно знищено.

Коли учні поверталися додому, виявлялось, що виховання і насильство, через які вони пройшли, зробили їх чужинцями. Відновити зв’язок із сім’єю було важко: часто діти втрачали вільне володіння мовою свого племені, тоді як їхні батьки не розмовляли англійською. Іноді громади уникали їх через те, що вони забули свої мови та традиції і носили західний одяг – за те, що вони стали “білими".

Читайте також: Вчені знайшли дивний підводний вулкан.

Вони також не були належним чином підготовлені до кваліфікованої роботи, оскільки їх здебільшого використовували як батраків, робітників або слуг. Коли вони втікали до міст у дорослому віці, колишнім учням шкіл-інтернатів було відмовлено в роботі, житлі та позиках через укорінений расизм у суспільстві, яке брехливо обіцяло, що освіта та асиміляція є квитком до успіху. Натомість багато хто залишився без даху над головою чи на чорній роботі, тоді як для багатьох інших армія була єдиним шляхом до працевлаштування і вони брали участь у війнах за країну, яка не тільки не виконала зобов’язань перед племенами, але й продовжувала викорінювати корінні народи, яким навіть не було надано американське громадянство до 1924 року.

Десятиліттями ті, хто вижив, мовчки страждали. Мало хто розповідав про жах, який вони пережили в інтернаті. Їм було соромно, тому намагаючись забути пережите вони ставали алкоголіками чи мали проблеми з законом. Все це негативно впливало на наступні покоління. Фактично, школи– інтернати здійснювали геноцид корінних народів Америки.

Школи-інтернати припинили своє існування в 1969 році за наказом адміністрації Джонсона, який хотів розпочати боротьбу з бідністю, винищенням та важким становищем індіанських громад. Але епоха шкіл-інтернатів залишила глибокий відбиток на індіанцях.

"Школи-інтернати були першою спробою впровадження “добробуту для індійських дітей" і після їх закриття США знову шукали способи введення дітей корінних народів у систему усиновлення та опіки", – каже Дебора Паркер, член організації Племені тулаліп штату Вашингтон.

Наприклад, проект з усиновлення американських індіанців був прийнятий у 1958 році спеціально для розміщення дітей корінних народів у некорінних сім’ях на основі припущень про перевагу білої раси та цінностей середнього класу. Ця практика стала настільки поширеною, що в 1978 році Конгрес прийняв Закон про захист індіанських дітей, щоб запобігти повному знищенню корінних громад штатами.

У 2019 році Паркер почала співпрацювати з тодішнім членом Конгресу Деб Хааланд над розробкою законопроекту про створення федеральної комісії, схожої на комісію правди та примирення Канади. Але законопроект, а також паралельний законопроект у Сенаті США ще не винесено на голосування. Серед каменів спотикання – питання про те, як знайти шкільні та студентські записи, багато з яких втрачені або знищені чи знаходяться в руках релігійних установ, які не бажають визнавати болісне минуле.

Нагадаємо, в Єгипті знайшли древню статую Будди.

Бажаєте отримувати найактуальніші новини про війну та події в Україні – підписуйтесь на наш Телеграм-канал!